Розділ 9

Вони мовчали, дивлячись у вікно, на червоне сонце, що заходило за лісисті вершини Шпікерога.

— Трісс Мерігольд.

— Слухаю тебе, ярле.

— Запрошую тебе на вечерю. До речі, кухар просив запитати, чи всі чародійки гидують добре приготовленими дарами моря?

Трісс дарами моря не гидувала. Навпаки, з’їла їх удвічі більше, ніж мала намір, і тепер почала бідкатися за талію — за ті двадцять два дюйми, якими вона так пишалася. Вирішила допомогти травленню білим вином, славетним «Ест-Ест» із Туссену. Як і Крах, пила його з рогу.

— Тож, — почала вона розмову, — Йеннефер з’явилася тут дев’ятнадцятого серпня, ефектно впавши з неба у рибацькі сітки. Ти, як вірний ленник Цінтри, надав їй притулок. Допоміг збудувати мегаскоп… Із ким і про що вона розмовляла, ти, вочевидь, не знаєш.

Крах ан Крайт добряче ковтнув із рогу і стримав відрижку.

— Не знаю, — усміхнувся хитро. — Напевно, що нічого я не знаю. Звідки мені, простому бідному морякові, знати хоча б щось про вчинки можних чародійок?

Сіґрдріфа, жриця Модрони Фрейї, низько опустила голову, наче запитання Краха ан Крайта придавило її тисячифунтовим тягарем.

— Вона довіряла мені, ярле, — пробурмотіла вона ледь чутно. — Не вимагала принести клятву мовчання, але очевидним чином важливою для неї була таємничість. Я насправді не знаю, чи…

— Модроно Сіґрдріфо, — серйозно перебив Крах ан Крайт. — Те, про що я тебе прошу, це не донос. Як і ти, я сприяю Йеннефер, як і ти, я прагну, щоб вона знайшла й урятувала Цірі. Та що там, я склав дівчині Bloedgeas, клятву крові! Що ж до Йеннефер, то мене веде турбота про неї. Це надзвичайно горда жінка. Навіть ідучи на дуже великий ризик, вона не принижується до прохань. Тож треба буде, я того не виключаю, поспішити до неї з допомогою непрошеними. Аби зуміти те зробити, ми потребуємо інформації.

Сіґрдріфа відкашлялася. Вираз обличчя її був невиразним. А коли почала говорити, голос її трохи тремтів.

— Вона сконструювала ту свою машину… взагалі-то, це зовсім не машина, бо там немає жодного механізму, тільки два дзеркала, чорна оксамитова завіса, ящик, дві лінзи, чотири лампи, ну й, звичайно, Брісінґамен… Коли вона проговорює закляття, світло у двох лампах тьмянішає…

— Залишимо деталі. Із ким вона зв’язувалася?

— Розмовляла з кількома особами. Із чародіями… Ярле, я не чула всього, але те, що я чула… Серед них є люді по-справжньому нікчемні. Жоден не хотів допомагати безкорисливо… Бажали грошей… Всі бажали грошей…

— Знаю, — пробурмотів Крах. — Банк поінформував мене про перекази, які вона провела. Чималий, йой, чималий гріш коштує та моя клятва! Але гроші — то справа наживна. Те, що я віддав на Йеннефер і Цірі, компенсую собі у нільфгардських провінціях. Але кажи далі, матінко Сіґрдріфо.

— Деяких, — опустила жриця голову, — Йеннефер просто шантажувала. Давала зрозуміти, що має компрометуючу їх інформацію і що, коли ті відмовлять, розкриє ту інформацію всьому світу… Ярле… То мудра й у цілому добра жінка… Але вона не має жодних докорів сумління. Вона безжалісна. Й жорстока.

— Саме це я знаю. Натомість про подробиці шантажу знати я не хочу, та й тобі раджу якнайшвидше про них забути. Це небезпечне знання. Сторонній не повинен гратися з таким вогнем.

— Знаю, ярле. Я присягала тебе слухатися… І вірю, що твоя мета виправдовує засоби. Ніхто інший ні про що від мене не довідається. Ані приятель у приятельській бесіді, ані ворог, якщо мене катуватиме.

— Добре, Модроно Сіґрдріфо. Дуже добре… Чого стосуються плани Йеннефер, пам’ятаєш?