Розділ 9

— Конюшина. А щодо Ассенгарда й Стоозер’я я розповім тобі, як скінчиш читати.

— І відразу, тільки-но ельф Аваллак’х оті слова вимовив, як вибігли з-під озерних вод оті малі та чорні пташки, що під льодом на дні пучини зимою від морозів хоронилися. Бо ж ластівки, як речуть учені люди, не відлітають подібно до інших птахів до вирію і не повертаються навесні, а тілько, пазурками у великі купи зчепившись, на дно вод занурюються і там усю зимову пору перебувають і тільки навесні з-під вод de profundis[30] вилітають. Тож ота птаха не тільки весни й надії символом є, а й зразком небувалої чистоти, бо ж на землю ніколи вони не сідають і з земним брудом і мерзотою ніякої дотичності не мають.

— Утім, повернімося до озера нашого: імлу пташини крилами своїми, сказав би я, розігнали, бо tandem[31] несподівано вигулькнула з туману вежичка чудова, чорнокнижницька, а ми одним голосом зітхнули від подиву, бо та вежиця була ніби із імли виткана, туман маючи за fundamentum[32], а зверху звінчана сяючою зорею, чорнокнижницькою aura borealis. Воістину, могутнім ота вежа магічним мистецтвом збудована була, незрозумілим для людини.

Наш захват помітив ельф Аваллак’х і сказав: «Ото Тор Сіреаель, Вежа Ластівки. Ото Брама Світів і Ворота Часу. Втішай, людина, очі тим видом, бо не завжди й не кожному буває то дано».

А розпитуваний, чи можна наблизитися і зблизька на ту Вежу поглянути або ж propria manu[33] торкнутися, засміявся Аваллак’х. «Тор Сіреаель, — сказав, — то для вас наче сонне марення, а марення не торкаються. Це добре, — додав він, — бо ж вежа тільки Відаючим служить і небагатьом Обраним, для кого Ворота Часу є брамами надії і відродження. А для профанів є це брами кошмару».

Ледве промовив він ті слова, як знову опали тумани й відмовили очам нашим у милуванні тим видом…

— Країна Стоозер’я, — пояснив Висогота, — тепер зветься Міль Трахта. Це дуже розлоге, потяте річкою Йеленою міжозер’я у північній частині Метінни, поблизу кордону з Назаїром і Маг Турґа. Буйвід Бекгюйсен пише, що йшли вони до озера від півночі, з боку Ассенгарда… Зараз немає вже Ассенгарда, залишилися тільки руїни, найближче місто — то Нойнройт. Буйвід нарахував шістсот стайє від Ассенгарда. Стайє бувають різні, але візьмемо найпопулярнішу міру, за якою шістсот стайє дає нам близько п’ятдесяти миль. На південь від Ассенгарда, який від нас, від Переплуту, віддалений десь на триста п’ятдесят миль. Інакше кажучи, від Вежі Ластівки відділяє нас десь миль триста, Цірі. На твоїй Кельпі то десь тижні зо два дороги. Вочевидь, навесні. Не зараз, коли за день-два можуть прийти морози.

— Від Ассенгарда, про який я читала, — буркнула Цірі, замислено морщачи ніс, — від тих часів залишилися тільки руїни. А я на власні очі бачила ельфійське місто Шерраведд у Кедвені, була там. Люди видлубали й вивезли усе, залишили тільки голе каміння. Можу закластися, що й від твоєї Вежі Ластівки також залишилося тільки каміння, причому тільки велике, бо все менше напевне покрали. А якщо на додачу там був портал…

— Тор Сіреаель була магічною. Не для усіх відкривалася. А телепорти й узагалі завжди невидимі.

— Правда, — визналася вона замислено. — Той на Танедді був невидимим. Раптом з’явився на голій стіні… Зрештою, з’явився саме вчасно, бо той чарівник, який мене переслідував, був уже близько… Я вже його чула… І тоді, як на замовлення, з’явився портал.

— Я впевнений, — тихо промовив Висогота, — що якби ти потрапила до Тор Сіреаель, телепорт також би для тебе проявився. Нехай навіть на руїнах, посеред голого каміння. Я впевнений, що він послухався б твого наказу. Бо здається мені, Цірі, що ти обрана.

— Твоє волосся, Трісс, наче вогонь при світлі свічок. А очі твої наче з ляпіс лазурі. Губи твої як корали…

— Припини, Краху. Ти що, перепив, чи що? Налий мені ще вина. І розповідай.

— Це про що?

— Не вдавай! Про те, як Йеннефер вирішила попливти до Безодні Седни.

— Як воно тобі ідеться? Розповідай, Йеннефер.

— Спершу ти відповідай мені на запитання: хто оті дві жінки, яких я постійно зустрічаю, коли йду до тебе? І які завжди обдаровують мене поглядами, найчастіше зарезервованими для котячого гівна на килимі? Хто вони такі?

— Тебе цікавить стан формальний чи фактичний?

— Той другий.

— У такому разі то є мої дружини.