Розділ 9

Крах вишкірив зуби.

— Я ж сказав: у трохи. Я їх не боюся. Ані королів, ані чародійок. Нічого не зможуть мені зробити, бо я їм потрібний. А надати тобі допомогу я був зобов’язаний ленною клятвою. Так-так, ти добре чуєш. Формально я й надалі васал корони Цінтри. А Цірілла має на ту корону формальні права. Представляючи Ціріллу, будучи її опікункою, ти маєш формальне право наказувати мені, домагатися слухняності й служби.

— Казуїстичні софізми.

— Так, — пхикнув він. — Я сам про те заявлю, вголос, коли, не дивлячись ні на що, виявиться, що Емгир вар Емрейс змусив дівчину до шлюбу. Як і у тому випадку, коли за допомогою якихось правничих крючків і викрутасів Цірі позбавлять прав на трон і посадять там когось іншого, хоча б і того дурбилу Віссегерда. Тоді я без зволікання відмовлюся від послуху й ленної клятви.

— А якби, — примружилася Йеннефер, — виявилося все-таки, що Цірі мертва?

— Вона жива, — твердо промовив Крах. — Я знаю те напевне.

— Звідки?

— Ти не повіриш.

— Випробуй мене.

— Кров цінтрійських королев дивним чином пов’язана з морем. Коли помирає якась із жінок того роду, море впадає у справжнє шаленство. Кажуть тоді, що Ард Скелліг оплакує дочок Ріаннон. Бо шторм тоді настільки сильний, що хвилі, які котяться із заходу, прориваються крізь щілини й печери на східний бік, і тоді зі скелі бризкають солоні струмені. А весь острів трясеться. Простий люд говорить: то Ард Скелліг ридає. Знову хтось помер. Померла кров Ріаннон. Старша Кров.

Йеннефер мовчала.

— Це не казка, — продовжив Крах. — Я сам те бачив, на власні очі. Тричі. Після смерті Адалії Ворожки, після смерті Каланте… І після смерті Паветти, матері Цірі.

— Паветта, — зауважила Йеннефер, — зникла саме під час шторму, тож важко казати…

— Паветта, — перервав Крах, усе ще замислений, — не зникла під час шторму. Шторм почався після її смерті, море, як завжди, відреагувало на загибель когось із цінтрійською кров’ю. Я вивчав ту справу досить довго. І впевнений у своїй правоті.

— Чи то у чому?

— Корабель, яким пливли Паветта й Дані, зник на славетній Безодні Седни. То не був перший корабель, який там зник. І ти напевне про те знаєш.

— Казки. Із кораблями стаються катастрофи, це, скоріше, справа природна…

— На Скелліге, — обірвав він різко, — ми розуміємося достатньо на кораблях і мореплавстві, аби вміти відрізнити катастрофи природні від неприродних. На Безодні Седни кораблі зникають неприродно. І невипадково. Те саме стосується корабля, яким пливли Паветта й Дані.

— Я не сперечаюся, — зітхнула чародійка. — Та й яке, зрештою, воно має значення? Після майже п’ятнадцяти років?

— Для мене має, — стиснув вуста ярл. — Я у тій справі розберуся. Це тільки питання часу. Дізнаюся… Знайду пояснення. Знайду пояснення усім загадкам. Навіть ті, часів різанини у Цінтрі…