Він зробив ефектну паузу. Геральт його не переривав.
— Не дуже давно, — продовжив префект, — вдалося нам заманити у засідку шайку молодих злодіїв. Бандити чинили опір і тому загинули…
— Але не всі, вірно, — зухвало здогадався Ґеральт, якого починало трохи нудити усе те красномовство. — Одного взяли живцем. Пообіцяли йому помилування, якщо стане він коронним свідком. Значить, якщо він почне сипати товаришів. А засипав він мене.
— Звідки ж такий висновок? Ви мали якісь контакти із місцевим злочинним світом? Зараз чи раніше?
— Ні. Не мав. Ані зараз, ані раніше. Тому вибачте, пане префекте, але ж уся та афера — або тотальне непорозуміння, або ошуканство. Або спрямована проти мене провокація. У цьому останньому випадку я пропонував би не гаяти часу й перейти до суті справи.
— Думка щодо спрямованої на вас провокації, здається, вас не відпускає, — зауважив префект, хмурячи знівечену шрамом брову. — Чи ж ви, не зважаючи на запевнення, все ж маєте причини боятися закону?
— Ні. Зате я починаю боятися, що боротьба зі злочинністю проводиться тут занадто швидко, оптом і без уваги до подробиць, без ретельного з’ясування — чи винен, чи ні. Але що ж, може, це лише карикатурне спрощення, типове для тупого нордлінга. І нордлінг цей досі не розуміє, яким же чином префект Рідбруна рятує йому життя.
Фулько Артевельде хвильку приглядався до нього у мовчанні. Потім плеснув у долоні.
— Приведіть її, — наказав солдатам.
Ґеральт заспокоївся за кілька вдихів, бо певна думка раптом викликала в нього прискорене серцебиття і посилене виділення адреналіну. За мить йому довелося зробити ще кілька вдихів, навіть довелося йому — небувале діло — виконати схованою під столом долонею Знак. А результату — небувале діло — жодного. Стало йому гаряче. І холодно.
Бо стража увіпхнула до кімнати Цірі.
— Йой, кікайте! — сказала Цірі відразу після того, як її посадовили на стілець і скували позаду, за спинкою того, руки. — Кікайте, кого принесло!
Артевельде виконав короткий жест. Один зі стражників, невисокий хлоп із обличчям не дуже тямущої дитини, відвів руку в неспішному замаху й гепнув Цірі в обличчя так, що аж стілець підскочив.
— Вибачте їй, ваша вельможносте, — сказав стражник, перепрошуючи і на диво лагідно. — Молоде воно, дурне. Легковажне.
— Ангулемо, — повільно й рішуче сказав Артевельде. — Я обіцяв, що вислухаю тебе. Але то значило, що стану я слухати твої відповіді на мої запитання. Твоїх жартиків я чути не бажаю. Будеш за них покарана. Ти зрозуміла?
— Так, дядьку.
Жест. Ляснуло. Стілець підскочив.
— Молоде воно, — буркнув стражник, тручи долоню об стегно. — Легковажне…
Із задертого носа дівчини — Ґеральт уже бачив, що то не Цірі, й не міг надивуватися своїй помилці — потік струмочок крові. Дівчина сильно потягнула носом і хижо усміхнулася.
— Ангулемо, — повторив префект. — Ти мене зрозуміла?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вежа Ластівки. Відьмак. Книга 6» автора Сапковський А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5“ на сторінці 4. Приємного читання.