Розділ 4

— Добре його знаю. Кілька разів я вже під ним служила…

Хлоя трохи затнулася, відчувши двозначний характер фрази, але відразу ж розсміялася вільно й безтурботно.

— Під командою його я теж служила, — пирхнула. — Ні, Кенно, не лякайся. Із тим у Пугача примусу немає. Не нав’язувався, то я сама тоді випадку шукала — і знайшла. А для ясності скажу: таким ото чином протекції в нього не заробити.

— Нічого подібного я і не планую, — надула губи Кенна, із викликом дивлячись на пожадливі усмішки Турента й Фріппа. — Випадку шукати не стану, але ж я і не злякалася ніскільки. Я себе аби чим перелякати не дам. І вже напевне не хріном!

— Ви ні про що інше й балакати не вмієте, — заявив Бореас Мун, притримуючи буланого жеребчика й чекаючи, поки Кенна і Хлоя з ним порівняються. — А тут не хрінами воювати доведеться, мої пані! — промовив, продовжуючи їхати біля дівчат. — Бонгарт, хто його знає, мало має на мечах рівних. Радий би я був, якби виявилося, що немає поміж ним та паном Скелленом сварки чи ворожнечі. Якби все саме собою розійшлося.

— А я того зрозуміти не можу, — признався іззаду Андрес Віерни. — Ми ж наче чарівника якогось шукати повинні були, для того ж нам і чуйну дали, Сельборн Кенну, що отут присутня. А зараз про Бонгарта якогось мова пішла й про дівчину якусь!

— Бонгарт, мисливець за нагородами, — відкашлявся Бореас Мун, — мав із паном Скелленом умову. Й умову ту порушив. Пообіцяв пану Скеллену, що оту дівчину вб’є, але при житті її залишив.

— Бо йому, напевне, хтось інший більше грошви за живу її давав, аніж Пугач за мертву, — стенула плечима Хлоя Штітц. — Такі вже вони і є, ті мисливці за нагородами. Честі у них і шукати не можна!

— Бонгарт інший був, — заперечив, озираючись, Фріпп Молодший. — Бонгарт від даного слова ні разу не відмовлявся.

— Тим і дивніша справа, що почав раптом.

— І чому б то, — запитала Кенна, — ота дівчина ніби важлива така? Та, що мала вбитою бути, але не вбита?

— А нам що до того? — скривився Бореас Мун. — Ми накази маємо! А пан Скеллен у праві свого добиватися. Мав Бонгарт Фальку засікти, але не засік. Тож правом пана Скеллена є зажадати, аби доповів той йому про справу.

— Той Бонгарт, — повторила переконано Хлоя Штітц, — має намір за живу більше грошви, ніж за мертву, взяти. Ото й уся таємниця.

— Пан коронер, — сказав Бореас Мун, — також так спочатку думав. Що Бонгарт одному барону з Ґесо, який на банду Щурів дуже вже уївся, живу Фальку пообіцяв, для сваволі і щоби повільно замучити. Але так уже вийшло, що воно неправда. Невідомо, для кого Бонгарт живу Фальку зберіг, але напевне не для того барона.

— Пане Бонгарте! — Товстий елдорман Ревнощів вкотився у корчму, сапаючи й важко дихаючи. — Пане Бонгарте, збройні у селищі! На конях їдуть!

— Теж мені новина. — Бонгарт витер тарілку хлібом. — Було б чому дивуватися, якби їхали вони, бодай, на мавпах. Скільки?

— Четверо!

— А одяг мій де?

— Ледве випраний… Не висох…

— Хай вас зараза. Доведеться гостей у спідньому вітати. Але, по правді, які гості, таке й вітання.