Розділ 4

— У місцевість, що звалася Фано.

— Коли ми в’їхали у Фано, вельможний трибунале, вже сутініло, темрява хоч око виколи, ніби ж тільки шістнадцяте вересня, але день похмурий і холодний, як дідько, сказати б — листопад. Довго шукати майстерню зброяра не знадобилося, бо то найбільше подвір’я в усьому містечку, а до того ж дзвін молотів, що залізо кують, звідти безперервно йшов. Нератін Чека… Пан писар дарма то ім’я записує, бо не пам’ятаю, чи говорила я, але Нератін мертвий, вбили його у селі, що зветься Говорог…

— Прошу не повчати протоколяра. Прошу продовжувати признання.

— Нератін у ворота застукав. Ґречно сказав, хто ми і з чим ми, ґречно просив вислухати. Впустили. Майстерня мечника добра будівля була, гострокіл із соснових паль, вежички з дубової клепки, всередині на стінах модрина полірована…

— Суду не цікаві архітектурні подробиці. Нехай свідок переходить до суті. А перед тим прошу повторити для протоколу прізвище мечника.

— Естергазі, вельможний трибунале. Естергазі із Фано.

Мечник Естергазі довго дивився на Бореаса Муна, не поспішаючи з відповіддю на поставлене запитання.

— Може, Бонгарт тут і був, — сказав нарешті, граючись кістяним свищиком, що висів у нього на шиї. — А може, його тут і не було? Хтозна? Тут, моє панство, в нас майстерня, що мечі робить. На усі запитання, що мечів стосуються, я відповім охоче, швидко, повно й вичерпно. Але не бачу причин відповідати на запитання, що стосуються наших гостей і клієнтів.

Кенна витягнула з рукава хустку, вдала, що витирає ніс.

— Причина може знайтися, — сказав Нератін Чека. — Можете знайти її ви, пане Естергазі. Можу я. Хочете вибрати?

Попри деяку жіночоподібність обличчя Нератіна вміло ставати твердим, а голос — зловорожим. Але мечник тільки пирхнув, граючись свищиком.

— Вибирати між підкупом і погрозою? Не хочу. І те, й інше я вважаю вартим плювка, не більше.

— Тільки одна маленька інформація, — прокашлявся Бореас Мун. — Чи це так багато? Ми ж знайомі не від сьогодні, пане Естергазі, та й прізвище коронера Скеллена для вас не чуже…

— Не чуже, — перервав мечник. — Аж ніяк не чуже. Справи й дії, які з тим прізвищем поєднуються, нам також не чужі. Але тут ми маємо Еббінґ, королівство автономне й самоправне. Хай тільки з вигляду, але ж — все ж таки. Тому нічого ми вам не скажемо. Їдьте собі своєю дорогою. Щоб трохи підсолодити, обіцяю, що коли за тиждень чи місяць хтось почне розпитувати про вас, то почує від нас точнісінько те саме.

— Але ж, пане Естергазі…

— Треба чіткіше? То прошу. Геть звідси!

Хлоя Штітц люто засичала, долоні Фріппа й Варгаса поповзли до руків’їв, Андрес Віерни сперся кулаком на клевець, що звисав біля коліна. Нератін Чека не ворухнувся, а обличчя його навіть не здригнулося. Кенна бачила, що він не зводить погляду з кістяного свищика. Перш ніж вони увійшли, Бореас Мун попередив їх — свист той був би сигналом для охоронців, що чекали в укритті, — професійних рубайлів, яких у майстерні мечника звали «контролерами якості виробів».

Але, передбачивши все те, Нератін і Бореас запланували наступний хід. Мали за пазухою козирну карту.

Кенну Сельборн. Чуйну.

Кенна вже почала зондувати мечника, делікатно покльовувати його імпульсами, обережно проникаючи у гущавину його думок. Тепер була вона готова. Приклавши до носа хустку — завжди існувала небезпека крововиливу, — вдерлася йому в мозок пульсацією і наказом. Естергазі закашлявся, почервонів, обіруч вчепився у стіл, за яким сидів, наче боячись, що стіл відлетить у теплі краї разом зі стосом рахунків, каламарем і прес-пап’є, що зображувало нереїду, яка цікавим чином розважалася із двома тритонами одразу.