Срібний зіп’ятий єдиноріг на чорному полі.
Єдиноріг.
Цірі опустила голову. Дивилася на ажурний клинок меча.
Раптом стало дуже тихо.
— Велике Сонце, — відізвався раптом мовчазний до того часу Деклан Рос еп Мельхлад, нільфгардський ротмістр резерву. — Ні. Не роби того, дівчино! Ne tuv’en que’ss, luned!
Цірі поволі повернула Ластівку в руці, сперла руків’ям у пісок. Зігнула коліно. Притримуючи клинок правицею, лівою точно спрямувала вістря під грудину. Вістря миттєво пробило одяг, укололо її.
Тільки б не розплакатися, подумала Цірі, щоразу сильніше напираючи на меч. Тільки не плакати, немає чого і над чим. Один сильний рух — і буде по всьому… По всьому…
— Не зумієш, — пролунав у повній тиші голос Бонгарта. — Не зумієш, відьмачко. У Каер Морені навчили тебе вбивати, тож ти й убиваєш, наче машина. Рефлекторно. Для того щоб убити себе, потрібні характер, сила, рішучість і відвага. А тому вони не могли тебе навчити.
* * *— Як бачиш, він був правий, — із зусиллям сказала Цірі. — Я не зуміла.
Висогота мовчав. Тримав шкірку нутрії. Нерухомо. Вже якийсь час. Майже забув про ту шкірку, як слухав.
— Я побоялася. Була боягузкою. І заплатила за те. Так, як платить будь-який боягуз. Болем, ганьбою, паскудним приниженням. І жахливою відразою до себе самої.
Висогота мовчав.
* * *Якби тої ночі хтось підкрався до хати із запалою стріхою, якби зазирнув через шпарину в віконниці, то побачив би у скупо освітленій хаті сивобородого старця і попелястоволосу дівчину, які сиділи біля каміну. Помітив би, що обоє вони мовчать, вдивляючись у рубінове вугілля.
Але того ніхто не міг побачити. Хата із запалою і замшілою стріхою була добре захована серед туманів і випарів, серед безкрайніх трясовин, на мочарах Переплуту, куди ніхто не відважувався заходити.
Розділ без назви (11)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вежа Ластівки. Відьмак. Книга 6» автора Сапковський А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4“ на сторінці 25. Приємного читання.