Розділ 4

— А закінчуються?

— По-різному. Оно, та, наприклад, чудова віроледанка. — Естергазі узяв зі столу меча, відсалютував ним, потім став у фехтувальну позицію, уміло крутячи долонею і передпліччям у складному фінті, який звався ангелікою. — Оця коштує п’ятнадцять. Давня робота, колекційний клинок. Видно, що зроблена на замовлення. Мотив, витравлений на лезі, вказує, що зброя була призначена для жінки.

Він крутнув мечем, затримав руку в терції, плазом клинка до них.

— Як на всіх клинках з Віроледо, традиційний напис: «Не витягай без причини, не ховай без гонору». Ха, все ще травлять у Віроледо такі написи. А споконвіку клинки ці отримують мерзотники й дурні. Споконвіку гонор подешевшав, бо неходовий то зараз товар…

— Не балакай забагато, Естергазі. Дай-но їй той меч, нехай приміриться до руки. Візьми зброю, дівчино.

Цірі взяла легкий меч, відразу відчувши, як руків’я, обтягнене шкірою ящірки, приростає до долоні, а вага клинка запрошує руку до згинання і рубання.

— Це міні-бастард, — нагадав Естергазі. Дарма. Вона вміла користуватися довшим руків’ям, із трьома пальцями на округлому оголов’ї.

Бонгарт відступив на пару кроків, на подвір’я. Витягнув з піхов меч, крутнув ним, що аж засичало повітря.

— Нумо! — сказав до Цірі. — Убий мене. Маєш меч і маєш оказію. Маєш шанс. Скористайся. Бо наступний дам тобі не скоро.

— Чи ви пошаліли?

— Стули пельку, Естергазі.

Вона надурила його поглядом убік і обманним рухом плеча, ударила блискавично, з плаского сіністру. Клинок задзвонив у блок, такий сильний, що Цірі хитнулася, мусила відскочити, чіпляючись стегном за стіл із мечами. Намагаючись віднайти рівновагу, мимоволі опустила меч — знала, що у цю мить, якби він хотів, вбив би її без найменшої проблеми.

— Чи ви пошаліли? — підвищив голос Естергазі, а свисток знову мав у руці.

Слуги і робітники приглядалися, приголомшені.

— Відклади залізо. — Бонгарт не спускав з Цірі ока, на зброяра він аніскільки не звертав уваги. — Відклади, кажу. Бо відрубаю тобі руку!

Вона послухалася через мить вагання.

Бонгарт зловісно усміхнувся.

— Я знаю, хто ти, змія. Але змушу, щоб ти сама мені в тому призналася. Словом або дією! Змушу тебе, аби ти призналася, хто ти. І тоді я тебе вб’ю.

Естергазі засичав, наче його хто поранив.

— А той меч, — Бонгарт навіть на нього не глянув, — був для тебе заважкий. Через це ти була занадто повільною. Була повільною, наче вагітний слимак. Естергазі! Те, що ти їй дав, було заважке щонайменше на чотири унції.