Розділ 4

— Розумію. — Мисливець за нагородами закусив вуса. — Розумію, до чого ти ведеш. І вже знаю, які такі заходи ти вжив для власного добробуту. Не передбачаєш проблем?

— Передбачаю. Двох видів. По-перше, треба знайти наймитів, які, вдаючи поселенців, поїдуть на північ забирати у місцевих та приймати наділи. Формально для себе, фактично — для мене. Але пошуком наймитів займаюся я. Тебе стосується друга проблема.

— Я весь — увага.

— Деякі наймити отримають землю і не будуть схильні її віддати. Забудуть про умову й про гроші, які вони взяли. Не повіриш, Бонгарте, як глибоко шахрайство, підлість і сучесинство вкорінене у людській природі.

— Повірю.

— Тож треба буде переконувати непоштивих, що непоштивість невигідна. Що за неї карають. Цим займешся саме ти.

— Звучить красиво.

— Звучить як звучить. Я маю практику, я вже робив такі викрутаси. Після формальної інклюзії Еббінґу до Імперії, коли роздавали наділи. Й пізніше, коли вступив у життя Акт про Огородження. Тим чином Клермонт, це чарівне містечко, стоїть на моїй землі, а тому мені належить. Уся ця територія належить мені. Аж туди, ген, по горизонт із туманним серпанком. Усе це — моє. Усі сто п’ятдесят ланів. Ланів імперських, не селянських. Це дає шістсот тридцять влук. Чи вісімнадцять тисяч дев’ятсот моргів.

— О, ти, Імперія нещасна! Близька погибель! — із насмішкою процитував Бонгарт. — Імперія, де всі крадуть, впаде. У самолюбстві її слабкість й у корисливості.

— У тому є і міць її, й сила. — Хувенагель знову затряс щоками. — Ти, Бонгарте, плутаєш злодійство із приватною підприємливістю.

— Надто часто, — спокійно визнав мисливець за нагородами.

— То ж як воно буде з нашою спілкою?

— А не завчасно ми ділимо ті північні землі? Може, для впевненості почекати, поки Нільфгард виграє ту війну?

— Для впевненості? Не сміши мене. Результат війни відомий. Війни виграють грошима. Імперія їх має, нордлінги їх не мають.

Бонгарт промовисто кашлянув.

— Якщо вже мова про гроші…

— Усе гаразд. — Хувенагель покопався у документах, що лежали на столі. — Ось банківський чек на сто флоренів. Ось — акт умови про індосамент зобов’язань, у силу якого я витягну у Вархагенів з Ґесо нагороду за бандитів. Підпиши. Дякую. Тобі належить ще відсоток з доходів від вистави, але рахунок не закритий, грошва все ще бряжчить. Великий там інтерес, Лео. Насправді великий. Людям у моєму містечку занадто докучають нудьга й хандра.

Він обірвав себе, подивився на Цірі.

— Маю щиру надію, що ти не помиляєшся щодо цієї особи. Що вона забезпечить нам гідну розвагу… Що захоче кооперуватися з нами заради спільного зиску…

— Для неї, — Бонгарт зміряв Цірі байдужим поглядом, — у тому не буде ніякого зиску. Вона про те знає.