— А вже у вересні, чотирнадцятого, у форті Рокайні. Рокайн, прошу вельможний трибунале, — то прикордонна застава, яка охороняє торговельний шлях з Маехту до Еббінґу, Ґесо й Метінни. Саме туди привів нашу ганзу Дакр Сіліфант, у п’ятнадцятеро коней. Тож усіх нас разом було двадцятеро і двоє, бо решта вже у Рокайні готовими стояли, під командуванням Оля Гарсгайма й Берта Брігдена.
* * *Дерев’яна підлога задудоніла під важкезними чоботами, забряжчали остроги, задзвонили металеві пряжки.
— Вітання, пане Стефане!
Пугач не тільки не підвівся, а навіть ніг зі столу не зняв. Махнув тільки рукою, жестом надто вже великопанським.
— Нарешті, — сказав уїдливо. — Довго ж ти змусив себе чекати, Сіліфанте.
— Довго? — засміявся Дакр Сіліфант. — Оце так! Дали ви мені, пане Стефане, чотири тижні часу, аби я скликав і привів до вас більше дюжини найкращих молодців, яких Імперія з навколишніми землями породила. Аби привів я вам таку ганзу, зібрати яку й за рік зась! А я за двадцять два дні впорався. Похвалити б варто, га?
— Давай утримаємося від похвали, — сказав холодно Скеллен, — до часу, як я оту твою ганзу огляну.
— Та хоча б і зараз. Ото мої, а зараз і ваші, пане Стефане, підручні: Нератін Чека й Дуффіцей Кріль.
— Вітаю радо, вітаю. — Пугач нарешті підвівся, підвелися також і його ад’ютанти. — Познайомтеся, панове… Берт Брігден, Оль Гарсгайм…
— Ми добре знайомі. — Дакр Сіліфант міцно потиснув правицю Оля Гарсгайма. — Ми під старим Брайбантом повстання у Назаїрі придушували. Весело ж було, га, Олє? Ех, весело! Коні вище пут у крові ходили! А пан Брігден, якщо не помиляюся, з Гемерри? З Миротворців? Хе, то ж у загоні будуть знайомці! Кількох Миротворців я там маю.
— Не терпиться вже й побачити, — втрутився Пугач. — Можемо йти?
— Хвилиночку, — сказав Дакр. — Нератіне, йди й постав братство у стрій, аби показно перед вашмосцем коронером виглядали.
— Оте Нератін Чека — то він чи вона? — примружився Пугач, дивлячись услід офіцеру, що оце вийшов. — То жінка чи чоловік?
— Пане Скеллене. — Дакр Сіліфант відкашлявся, але коли почав говорити, то голос мав упевнений, а погляд — холодний. — Точно я того не відаю. Як на перший погляд, то чоловік, але певності я не маю. Що ж до того, який Нератін Чека офіцер, тут певність у мене є. Те, про що ви оце запитали, мало б значення, якби я мав намір руку й серце йому пропонувати. А я ж такого наміру не маю. І ви, здається мені, також.
— Маєш рацію, — визнав після короткого роздуму Скеллен. — Нема про що говорити. Ходімо дивитися на твою шайку, Сіліфанте.
Нератін Чека, особа непевної статі, часу не гаяв. Коли Скеллен і офіцери вийшли на подвір’я форту, загін стояв у парадному строю, вирівнявши лінію так, аби жодна кінська голова не виступала більше ніж на п’ядь. Пугач відкашлявся, задоволений. Непогана банда, подумав. Ех, якби не ота політика, зізвати б отаке гуляйполе й піти на прикордонні землі, грабувати, ґвалтувати, вбивати й палити… Знову б людина себе молодою відчула… Ех, якби не ота політика!
— Ну і як воно, пане Стефане? — запитав Дакр Сіліфант, рум’яний від прихованого піднесення. — Як оціните їх, парадних когутиків моїх?
Пугач обводив поглядом від обличчя до обличчя, від фігури до фігури. Деяких він знав особисто — краще чи гірше. Інших, кого впізнавав, знав за розповідями. По репутаціях.
Тіль Ехрад, світловолосий ельф, розвідник геммерських Миротворців. Ріспат Ля Пуент, вахмістр того самого загону. І ще один геммерець — Кипріан Фріпп Молодший. Скеллен був присутній при страті Старшого. Обидва брати славилися садистськими схильностями.
Далі, вільно розсівшись у сідлі плямистої кобили, — Хлоя Штітц, злодійка, яку часом наймали та використовували таємні служби. Пугач швиденько відвів погляд від її нахабних очей і наглючої посмішки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вежа Ластівки. Відьмак. Книга 6» автора Сапковський А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4“ на сторінці 2. Приємного читання.