Розділ 18

— Як сказати… Принаймні, монстри поховалися й тихо сидять під ліжком. Я думав, буде гірше.

— Ти тільки почав, пам’ятай, ще настануть погані дні.

— Не сумніваюся.

Сутеніло, й таксист подав Харрі барвисту брошурку, коли він попросив відвезти його в Патпонг.

— Масаж, селі Чудовий масаж. Я відвезу.

У тьмяному світлі він дивився на фотографії тайських дівчат, що усміхаються йому так само безневинно, як у рекламі «Тай-Ейр».

— Ні, спасибі, я їду просто повечеряти.

І Харрі повернув водієві брошуру, хоча забита спина й відгукнулася на спокусу. Коли ж він із цікавості запитав, що це за масаж, водій відповів інтернаціональним жестом: просунув вказівний палець однієї руки в кільце з пальців іншої.

Це Ліз порекомендувала йому «Ле Бушерон» у Патпонгу, і страви в ресторані дійсно виглядали апетитно, тільки їсти Харрі не хотілося. Він винувато посміхнувся офіціантці, що принесла тарілки, і залишив добрі чайові, щоб дати зрозуміти, що йому все сподобалося. А потім вийшов на вулицю, у божевільне життя Патпонгу. Перша Сой була закрита для транспорту, зате тут текла нескінченна юрба людей, немов бурхлива річка, огинаючи торговельні ряди й бари. Із прочинених дверей ревіла музика, пітні чоловіки й жінки штовхалися на тротуарах, у повітрі пахло людським тілом, клоакою та їжею. У той момент, коли він проходив повз одні розкриті двері, там розсунули завісу, і він, зазирнувши всередину, побачив дівчат, що танцювали на сцені в неодмінних трусиках-бікіні й взутті на високих підборах.

— Вхід безкоштовний, дев’яносто батів за напої! — крикнув хтось йому прямо у вухо. Він рушив далі, але йому здавалося, ніби він стоїть на місці, прямо посередині цієї вуличної юрби, що коливається.

Він відчув пульсацію в животі, але не міг зрозуміти, чи це від музики, чи від биття серця, чи від гуркоту будівельної техніки, що цілодобово вбивала палі для нової швидкісної банг-кокської естакади через Сілом-роуд.

У вуличній кав’ярні одна дівчина в яскраво-червоній шовковій сукні, піймавши його погляд, показала на стілець поруч із собою. Але Харрі все йшов і йшов уперед, ловлячи себе на відчутті деякого сп’яніння. З іншої кав’ярні лунало ревіння те-, левізора, що висів у кутку: ішла трансляція футбольного матчу, і щойно забили гол. «Blowing bubbles…»[19] — заспівали два англійці з рожевими зашийками й підняли келихи.

— Заходь, blondie[20].

Висока, струнка жінка змахнула довжелезними віями, виставила вперед міцні груди й схрестила ноги таким чином, що вигляд облягаючих вузьких штанів, уже не залишав місця для фантазії.

— Вона ж катой, — вимовили за його спиною норвезькою, і Харрі обернувся.

Позаду стояв Єнс Брекке. Мініатюрна таїландка в тісній шкіряній спідничці висіла на його руці.

— Тут усе вражає: лінії, груди, вагіна. Деякі чоловіки віддають перевагу катой перед справжнім товаром. А чому б і ні? — І засмагле хлоп’яче обличчя Брекке опромінила білосніжна усмішка. — Є, щоправда, одна заковика: їхні штучні вагіни, звісно, не здатні до самоочищення, як у справжніх жінок. Коли це зміниться на краще, я сам спробую, що таке транссексуал. А ви самі що думаєте про це, інспекторе?

Харрі кинув оком на високу жінку, що пирхнула й повернулася до них спиною, тільки-но почувши слово катой.

— Я якось не подумав, що деякі з жінок тут зовсім і не жінки.

— Недосвідченому погляду легко помилитися, але зверніть увагу на кадик: його хірурги, як правило, прибрати не можуть.