Розділ «6»

— Нічого такого ми не знаємо, — відповів мій хрещений. — І якщо ти й надалі говоритимеш так про вдову свого кузена, я цього слухати не збираюся. — Він підвівся й почав складати папери.

— То ви вірите, що проблема в пухлині? — запитав я.

— Звісно ж, вірю, — відповів він. — Ось лист від цього італійця, Рейнальді, і свідоцтво про смерть, підписане двома лікарями. На відміну від тебе, я пам’ятаю, як помер твій дядько Філіп. Симптоми дуже схожі. Саме цього я й боявся, коли від Емброуза надійшов лист і ти вирушив до Флоренції. Той факт, що ти прибув надто пізно, щоб якось йому допомогти, на жаль, із тих прикрих випадків, які ніхто не в змозі змінити. Може, думаю я собі, це й узагалі була не прикрість, а милість. Тобі було б важко дивитися на його страждання.

Я міг би його вдарити, старого дурня, за таку впертість, за сліпоту.

— Ви не читали другого листа, — сказав я, — коротку записку, яка надійшла вранці, коли я від’їздив із дому. Ось, погляньте.

Лист усе ще був зі мною. Я постійно носив його в нагрудній кишені. Я передав листа хрещеному батькові. Він знову надів окуляри й узявся читати.

— Ти мене вибач, Філіпе, — сказав хрещений, — та навіть ці карлючки не здатні змінити моєї думки. Ти мусиш поглянути фактам в обличчя. Ти любив Емброуза, як і я. З його смертю я втратив найкращого друга. Коли я думаю про його страждання, то тужу так само, як і ти. А може, й більше, адже я вже бачив таке раніше. Ти просто не можеш змиритися з фактом, що чоловік, якого ми знали, любили й поважали, перед смертю вже не був самим собою. Він хворів психічно й фізично, і не відповідав за те, що писав чи говорив.

— Я в це не вірю, — сказав я. — Не можу повірити.

— Точніше, не хочеш, — сказав мій хрещений, — тож і говорити тут більше нема про що. Та заради Емброуза і заради всіх, хто знав та любив його, тут, у цьому маєтку і в цьому краї, я мушу попросити тебе не ділитися своєю думкою з іншими. Їм стане тільки гірше, а якщо така чутка коли-небудь дійде до його вдови, хай би де вона була, в її очах ти перетворишся на жалюгідну істоту, і правда буде на її боці, якщо вона подасть на тебе в суд за наклеп. Якби я був діловою людиною, такою, яким здається той італієць, я б це зробив, не вагаючись.

Я ще ніколи не чув, щоб мій хрещений говорив із таким запалом. Він мав рацію, обговорювати тут уже не було чого. Я вивчив свій урок. Більше я його не потривожу.

— Може, покличемо Луїзу? — багатозначно мовив я. — Гадаю, вона вже вдосталь наблукалася садами. Залишайтеся, пообідаємо разом.

За обідом мій хрещений батько не вимовив ані слова. Я розумів, як усе, що я сказав, вразило його. Луїза без упину розпитувала мене про мандрівку, що я думаю про Париж, про сільські пейзажі Франції, про Альпи й саму Флоренцію, і мої вкрай недоречні відповіді заповнювали паузи в розмові. Та вона була метикувата, й одразу зрозуміла, що щось не так.

І після обіду, коли мій хрещений покликав Сікомба й решту прислуги, щоб розповісти, що кому заповів Емброуз, ми з Луїзою сіли поговорити у вітальні.

— Хрещений мною незадоволений, — почав розповідати я, і повідав усю історію. Вона дивилася на мене тим своїм одвічним допитливим поглядом, до якого я звик — голова трохи схилена вбік, підборіддя підведене.

— Знаєш, — сказала вона, коли я закінчив розповідати, — може, ти й маєш рацію. Насмілюся припустити, бідолашний містер Ешлі та його дружина не були щасливими, та він був надто гордий, щоб написати тобі про це до того, як захворів, а потім, мабуть, у них виникла суперечка, усе сталося так раптово, тож він і написав тобі ті листи. Що про неї говорили її слуги? Вона молода чи ні?

— Я не питав, — відповів я. — Не думаю, що це важливо. Єдине, що має значення, це те, що він не довіряв їй перед смертю.

Вона кивнула:

— Це жахливо, йому, певно, було так самотньо.

Я одразу подобрішав до Луїзи. Мабуть, через те, що ми були одного віку, вона сприйняла все зовсім не так, як батько. Він старіє, думав я собі, і вже не такий розважливий.

— Треба було запитати в того італійця, Рейнальді, яка вона на вигляд, — сказала Луїза. — Я б поцікавилася. Це було б моїм першим запитанням. І що сталося з графом, з її першим чоловіком. Здається, ти якось розповідав, що його вбили на дуелі? Бачиш, це також свідчить про те, що з нею не все чисто. Я майже впевнена: в неї були коханці.