Розділ «2»

— Це удар нижче пояса, — відповів я. — Я жодного разу тебе не підводив.

— Ти ще такий молодий, — мовив він. — Я надто багато всього на тебе повісив. У будь-якому разі, все це — твоє, ти ж знаєш.

Гадаю, якби я наполіг, то Емброуз дозволив би поїхати з ним. Та я не сказав ані слова. Ми з Сікомбом допомогли йому сісти в карету, з усіма тростинами й пледами, і він усміхнувся нам із відчиненого вікна.

— Що ж, Веллінґтоне, — сказав він, — рушаймо.

І тієї ж миті, як вони рушили вниз по алеї, почало дощити.

Тижні минали так само, як і дві зими до цього. Мені, як завжди, не вистачало Емброуза, та я мав чим зайняти думки. Коли хотілося товариства, я відвідував хрещеного батька, Ніка Кендала, єдина донька котрого, Луїза, була на кілька років молодша за мене, ми з нею гралися разом із самого дитинства. Вона була дівчина міцна, не з примхливих, хоч і напрочуд вродлива. Часом Емброуз жартував, мовляв, колись вона вийде за мене, та, якщо чесно, я ніколи так про неї не думав.

Перший лист від нього надійшов у середині листопада, з тим же судном, яке висадило його в Марселі. Подорож тривала без пригод, погода гарна, хоч у Біскайській затоці трохи хитало. Емброуз почувався добре і настрій мав чудовий, усе очікував на мандрівку Італією. Він відмовився від диліжанса, щоб не їхати аж до Ліона, і найняв коней та екіпаж, плануючи помандрувати вздовж узбережжя до Італії, а там повернути на Флоренцію. Веллінґтон, зачувши таку новину, похитав головою й передрік якесь лихо. Він був абсолютно певен, що із французів — нікудишні погоничі, а всі італійці нечисті на руку. Однак Емброуз якось там вижив, і його наступний лист надійшов уже із Флоренції. Всі листи я зберіг, кілька з них лежать переді мною й зараз. Скільки разів перечитував я їх у ті місяці; згортав, потім розгортав і читав знову, так ніби мої руки могли вичавити з цих сторінок щось більше, ніж написані на них слова.

І саме в кінці одного з перших листів із Флоренції, де він, звісно ж, провів Різдво, Емброуз уперше згадав кузину Рейчел.

«Я познайомився з однією нашою родичкою, — писав він. — Ти маєш пам’ятати, я розповідав про Корінів, у них був маєток на Теймарі, вони його продали, тепер там інші власники. Корін одружився з дівчиною з роду Ешлі два покоління тому, можеш глянути, це вказано у родинному дереві. Спадкоємицю тієї гілки після народження перевезли до Італії бідний батько та мати італійка, й дуже молодою видали заміж за місцевого аристократа на ймення Санґаллетті. Кажуть, він розпрощався з життям на дуелі, будучи напідпитку, залишивши дружині гори боргів та велику порожню віллу. Дітей у них не було. Графиня Санґаллетті, або ж моя кузина Рейчел, як вона наполягає, щоб я її називав, — чутлива жінка, прекрасна компаньйонка. Вона сама взялася показати мені сади у Флоренції, а пізніше й у Римі, оскільки буде там тоді ж, коли і я».

Я радів, що в Емброуза з’явився друг, хтось, хто поділяв його пристрасть до садівництва. Нічого не знаючи про флорентійське чи римське товариство, я боявся, що англійських знайомих у Емброуза буде небагато, а тут принаймні з’явилася людина, сім’я якої походила з Корнуолу — їхня ще одна спільна риса.

Наступний лист майже повністю складався зі списку садів, які в цю пору року хоч мали й не найкращий вигляд, все ж, здавалося, сильно вразили Емброуза. Як і наша родичка.

«Я починаю з неабиякою прихильністю ставитися до нашої кузини Рейчел, — писав Емброуз на початку весни, — і серце болить, як подумаю, що їй довелося витерпіти через того Санґаллетті. Ці італійці — підступні мерзотники, не інакше. І на вигляд, і за характером вона така ж англійка, як я чи ти, і таке враження, ніби вона щойно з Теймара. Скільки б я не розповідав про дім, їй усе мало. Вона надзвичайно розумна і, слава Господу, знає, коли слід помовчати. Жодних безкінечних теревенів, що так властиво жінкам. Вона знайшла мені чудове житло у Ф’єзоле, недалеко від своєї вілли, і щойно стане тепліше, я проводитиму чимало часу в неї, сидітиму на терасі або ж тинятимусь у садах, які, здається, знамениті своїм дизайном та скульптурами, в яких я мало що тямлю.

Не знаю, чим вона живе, та, гадаю, їй довелося продати більшість цінного майна з вілли, щоб виплатити борги чоловіка».

Я запитав у хрещеного батька, Ніка Кендала, чи пам’ятає він Корінів. Він пам’ятав, але думки про них був не найкращої.

— Коли я був малим, вони все прохвиськали, — розповідав він. — Програли всі гроші та маєтки, а тепер ще й будинок, той, на березі Теймара, перетворився на розвалений сарай. Років сорок як стоїть порожній. Якщо не помиляюся, батьком цієї жінки був Александер Корін — він начебто переїхав на континент. Другий син другого сина. Не знаю, що з ним потім сталося. Емброуз не писав, скільки цій графині років?

— Ні, — відповів я. — Він лише повідомив, що вона вийшла заміж у дуже юному віці, та не вказував, як давно. Гадаю, вона середнього віку.

— Вона, мабуть, неймовірно приваблива, якщо вже містер Ешлі звернув на неї увагу, — зауважила Луїза. — Я вперше чую, щоб він захоплювався жінкою.

— У цьому, гадаю, й секрет, — відповів я. — Певно, вона некрасива та скромна, тож він не відчуває необхідності обсипати її компліментами. Пречудово.

Прийшло ще кілька плутаних листів, без якихось особливих новин. То він щойно повернувся з обіду від кузини Рейчел, то саме вирушав до неї на обід. За його словами, у Флоренції серед її друзів було лише кілька душ, які при нагоді могли б дати чесну безкорисливу пораду. Емброуза тішило, як він сам писав, стати одним із них. Вона ж була неймовірно вдячна. Попри широке коло інтересів, Рейчел здавалася, на диво, самотньою. У неї не було нічого спільного із Санґаллетті, і вона не приховувала того, що їй усе життя не вистачало англійських друзів. «Відчуваю, що здобув ще щось, — писав він, — окрім сотень нових рослин, які привезу з собою додому».

Минув якийсь час. Він нічого не писав про дату свого повернення, та зазвичай приїздив додому під кінець квітня. Зима, здавалося, затримувалась, і морози, такі нечасті гості на західних землях, стояли навдивовижу суворі. Зачепило кілька молодих камелій, і я сподівався, що Емброуз не повернеться надто рано й не відчує на собі цих злив та холодних вітрів.