Розділ шостий Голуби й соколи

— Павлику, — процідила вона, — розмір, звісно, має значення... але не в цьому випадку!

Ведмідь посеред кімнати подивився на неї без цікавості — і перевів погляд на мене. Підняв волохату лапу; у лапі дивом утримувалася в’язка ключів, так, неначе ведмідь був сторожем в’язниці... або поцупив з режимного об’єкта повний набір дублікатів.

А ще через хвилину з’ясувалося, що всередині ведмедя заховався зовсім не Павлик.

— Навіщо ти начепив цю дурну шкуру?

— Щоб пройти в гуртожиток, не привертаючи зайвої уваги, — він навіть не усміхнувся.

Я насилу стримала нервовий сміх:

— А навіщо ключі?

— Ходімо, про все дізнаєшся.

— Послухай, Семене...

— Сем.

— Сем... Чому ти впевнений, що я з тобою піду?

— Тому, що сьогодні ввечері я покажу тобі таке, чого ти ніколи не бачила.

Я зітхнула. Ех...

Хлопець був настільки впевнений у собі, що не боявся здаватись ідіотом. Він жив, граючи заради гри, розважаючись заради чистого фану. Може, він заклався з кимось, що поведе мене сьогодні в ресторан чи в клуб. А скоріше за все, ні з ким не закладався, йому просто стукнуло в голову. Побачив дівчину — на секунду зацікавився — повечеряли, потанцювали, розважилися... Чом би й ні?

— Спасибі, Сем. Але я не можу. У мене на сьогоднішній вечір багато роботи.

— Ти не розумієш, від чого відмовляєшся.

— І не пояснюй, а то я помру з горя.

Схоже, йому не часто казали «ні». Принаймні зараз він видавався здивованим. Ми стояли в коридорі біля входу на кухню, і всім жителькам нашого поверху раптом знадобилося зайти по йогурт або заварити чай, або неквапливо пройтися туди-сюди. Я ловила на собі зацікавлені погляди: Сем був на факультеті відомою особою, а я традиційно вважалася учасником масовки — таких, як я, у кожному вагоні метро їде п’ятнадцять душ.

Завтра скажуть: «Вона йому відмовила, щоб покрасуватися». Навіщо чекати завтра — вже сьогодні скажуть, а втім, мені яка різниця...

...Коли він одстібнув смішну волохату голову, коли я побачила його у ведмежій шкурі, веселого, безглуздого, мені раптом привиділося на секунду, що я його давно знаю, що це мій друг, який навіщось надів маску... ні, не ведмедя. Маску зверхнього зарозумілого мажора.