Розділ XXVIII Містер Веллер, діставши любовне доручення, береться до роботи й виконує її; з яким успіхом — буде видно далі.

— Тоді — куховарка?

— Напевне, так, — погодився Сем.

— Це — щось неймовірне; ніколи не чула про таке, — сказала Мері.

— Та й мені не доводилось, — признався Сем.— Але, Мері, серденько моє, — тут Сем став надзвичайно ніжний, — у мене є одна дуже пильна справа. Торкається вона одного з друзів мого пана — містера Вінкла. Може, ви пригадуєте його?

— Це той, у зеленому фраку? — спитала Мері.— Пам’ятаю.

— Ну, так він страх як закохався, і те кохання зовсім закрутило йому голову.

— Що ви кажете? — здивувалась Мері.

— Правду, — запевнив Сем. — Та де було б іще нічого, якби ми могли знайти його любу, — і Сем з численними відбігами, присвяченими красі самої Мері і невимовним мукам, яких він зазнавав відтоді, коли бачив її востаннє, докладно розповів про теперішнє прикре становище містера Вінкла.

— Та що ви!— сказала Мері. — Я ніколи не була в такому становищі.

— Звичайно, не були, — промовив Сем.—І ніхто не був та й не буде ніколи. От я й блукаю тут, немов той вічний мандрівник, — був такий спортсмен, голубко Мері; може ви чули про нього? Завжди змагався з часом і ніколи не вкладався спати, — та шукаю якусь міс Арабеллу Елен.

— Кого? — скрикнула вражена покоївка.

— Міс Арабеллу Елен.

— Боже мій! — верескнула Мері. — Та вона вже тижнів із шість як живе в цьому будинку,—і дівчина показала на ворота, у які ввійшов сердитий конюх. — Їхня покоївка, що услуговує й панночці, казала мені про це. Ми якось, коли пани ще спали, розмовляли з нею через паркан.

— Так вони, кажете, ваші сусіди?

— Найближчі, — відповіла Мері.

Це повідомлення дуже вразило містера Веллера. Щоб не впасти, він мусив оповити талію своєї гарненької бесідниці, і опанував себе лише по тому, як вони обмінялися кількома поцілунками.

— Ну, коли це не щастя, то я не знаю вже, де його й шукати, — сказав нарешті Сем. — Найближчий будинок! А я оце цілий день намагаюся передати їй одне доручення.

— Тепер ви нічого їй не передасте, бо вона завжди буває з старою леді і тільки ввечері виходить погуляти в садку сама.

Сем трохи подумав і склав такий план військових дій: смерком, коли Арабелла звичайно іде в прохідку, він повернеться сюди. Мері пустить його до свого саду. Там він добудеться до межі з садом Арабелли, вилізе на мур і, під захистом крислатої груші, поговорить з дівчиною й спробує сьогодні ж улаштувати зустріч містера Вінкла з нею. Нашвидку обговоривши з Мері деякі деталі, він заходився допомагати їй витрушувати килими. Не знаємо точно, скільки килимів вони витрусили, але можемо гадати, що їх було стільки, скільки разів Сем поцілував гарненьку покоївку.

Скромно пообідавши в найближчій таверні, містер Веллер, коли почало сутеніти, повернувся до тупика. Ввійшовши за допомогою Мері до її саду й одержавши від неї багато застережень щодо цілості своїх рук та ніг і шиї, Сем здерся на грушу й став чекати на Арабеллу.