— Моя дівчинка вже лягла спати, сер, — пояснила місис Кредок, — а містер Даулер ласкаво погодився чекати, доки повернеться з балу місис Даулер, і обіцяв сам відчинити їй двері. Отже, якщо я вам не потрібна, то я піду спати.
— Прошу дуже, мадам.
— Надобраніч, сер.
— Надобраніч, мадам.
Місис Кредок зачинила двері, а містер Піквік, позіхнувши кілька разів, закрив свій щоденник, поклав у шухляду ручку, поставив чорнильницю, засвітив свічку і з виглядом крайньої втоми побрів до спальні. Дорогою він своїм звичаєм зупинився коло помешкання Даулерів і постукав у двері, щоб побажати недобраній.
— А, — сказав Даулер,— ви вже спати. Хотів би й я бути вже в ліжку. Огидна ніч. Здається, здоровий вітер?
— Страшенний, — ствердив містер Піквік. — Надобраніч.
— Надобраніч.
І містер Піквік пішов спати, а містер Даулер, додержуючи необачної обіцянки чекати на свою дружину, присунувся ближче до каміна.
Мало що є на світі нудніше, як не спати, чекаючи на когось, а надто коли той у гостях. Ви мимоволі думаєте, що час, який так повільно посувається для вас, хутко минає для нього; і що більше ви про це думаєте, то меншими стають ваші надії на те, що він скоро повернеться. Коли не спиш, то годинник цокає надзвичайно голосно, і здається, що все ваше тіло оповите павутинням. Спершу щось лоскоче вам праве коліно, а потім це почуття переходить і на ліве. Не встигнете ви змінити положення, як почуття лоскоту з’являється у ваших руках, а коли ви найнеймовірнішими рухами поскручуєте собі кінцівки, вам раптом починає свербіти в носі, і ви трете його так, що напевне відірвали б зовсім, якби мали змогу. Певні незручності відчувають і ваші очі, і коли ви знімаєте нагар з однієї свічки, на другій його вже півтора пальці. Оці й подібні до них нервові неприємності обертають довге чекання в ту пору, коли ви звикли вже спати, на не дуже веселу розвагу.
Так думав і містер Даулер, сидячи перед каміном і щиро обурюючись на бездушних людей, які, весело розважаючись на вечірці, змушують його не спати. Не повернула йому кращого настрою й згадка про те, що ввечері він сам вигадав собі головний біль і через те залишився вдома. Нарешті, мало не впавши в камін і ледве не обсмаливши собі обличчя об залізні грати, містер Даулер поклав прилягти на хвилинку, але ні в якому разі не спати.
— Сон у мене мідний, — казав до себе містер Даулер, вкладаючись в ліжко. — Засинати мені не можна. Я, думаю, почую звідси, коли вона стукатиме. Авжеж. Я чую, як стукає сторож. Ось він підходить. Тепер тихше. Повертає за ріг. Аа! — і, дійшовши до цього пункту, містер Даулер і сам повернув за ріг, коло якого стільки часу вагався, і заснув міцним сном.
Саме коли вибило третю годину, на Королівській вулиці з’явився портшез із місис Даулер всередині, несений одним коротеньким гладким носієм і одним худорлявим, довгим, через що їм багатьох зусиль коштувало утримувати ящик портшеза перпендикулярно. До того ж тут, нагорі, і на широкій вулиці вітер лютував так, немов збирався вимести все каміння з бруку. Отже, вони були дуже раді поставити портшез на землю й добре постукати в парадні двері.
Минув деякий час, але ніхто не виходив.
— Слуги сплять, — сказав короткий носій, відігріваючи руки над факелом, що приніс хлопчик-помічник.
— Постукайте, прошу, ще! — крикнула місис Даулер з портшеза. — Стукніть два чи три рази, будьте ласкаві.
Короткий носій радо скорився і щосили оглушливо стукнув молотком чотири чи п’ять разів, а потім загупав у двері обома кулаками. Довгий тим часом одійшов на середину вулиці й роздивлявся, чи не блимне в якому вікні СВІТЛО.
Ніхто не виходив. Скрізь панували темрява й мовчанка.
— Боже ти мій! — нервувалася місис Даулер. — Постукайте, прошу, ще.
— А чи немає тут дзвоника, мадам? — спитав короткий носій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVI, у якому містер Піквік думає, що йому краще було б поїхати до Баса, і іде туди; і де оповідається про нещастя, яке спіткало містера Вінкла.“ на сторінці 3. Приємного читання.