Розділ «ЧАСТИНА I ВІДВЕРНУТІ»

— Ні, не треба, пане Ло. Приємніше не знати.

— Чому?

— Коли ви знаєте, світ стає тісний.

"Боже мій!" — вигукнув він про себе.

Раптово вона зауважила:

— Пане Ло, подивіться, яке гарне вино в світлі каміна!

Вино в відблисках полум'я переливалося бордовим кольором, який трапляється тільки уві сні.

— На що, на вашу думку, це схоже? — нервово запитав він.

— М-м… Я думаю, що це схоже на очі.

— Очі заходу, чи не так?

— Очі заходу? Чудовий образ, пане Ло!

— Світанок або захід? Ви віддаєте перевагу заходу, чи не так?

— Так. А звідки ви знаєте? Я люблю малювати захід. — Її очі блищали як кришталь в світлі каміна, ніби запитуючи: "І що в цьому поганого?"

Наступного ранку дощ припинився. У Ло Цзи було відчуття, що Бог омив його Едем, щоб приготуватися до приїзду Чжуан Янь. Коли вона вперше побачила околиці, Ло Цзи не почув виску, вигуків та іншої суєти, якої варто було б очікувати від дівчат. Ні, побачивши чудовий краєвид, вона, затамувавши подих, завмерла в потрясінні і не змогла вимовити ні слова. Він зрозумів, що Чжуан Янь куди чутливіша до краси природи, ніж інші жінки.

— То значить, ви любите малювати? — почав він.

Чжуан Янь не відривала погляду від далекої гірської вершини, вкритої снігом. Трохи пізніше вона прийшла до тями:

— О так. Але якби я тут виросла, то, напевно, не любила би.

— Чому?!

— Я уявляю собі найрізноманітніші чудові пейзажі. Коли я їх малюю, я ніби переношуся в ці місця. Але тут вже є все, що я бачу в мріях, все, що уявляю. Навіщо тоді потрібен живопис?

— Це так. Коли уявна краса стає реальністю… — Він перервався і глянув на Чжуан Янь, що стояла на тлі ранкового сонця — немов ангел, що вийшов з його сну. Щастя в душі Ло Цзи виблискувало і переливалося, як хвилі озера в сонячному світлі. Ні ООН, ні СОП і уявити не могли, що проект "Відвернутих" дасть такий ефект. Якби Ло Цзи належало зараз померти — він охоче зробив би це.