Розділ «ЧАСТИНА I ВІДВЕРНУТІ»

— У моєму імені ієрогліф "янь" не від слова "урочистість". "Янь" в ньому від слова "колір" [21].

— А-а, розумію. Ймовірно, ви думали, що тут всюди розвішані карти, а я ходжу і тичу в них указкою? І кругом товчуться генерали?

— У точності так, пане Ло. — Вона зраділа, і її посмішка розцвіла, як троянда.

Ло Цзи встав:

— Напевно, ви втомилися з дороги. Випийте чаю. — Він зупинився в нерішучості. — Або, можливо, хочете трохи вина? Воно віджене застуду.

— Добре, — кивнула вона, з тихим "спасибі" прийняла келих і зробила маленький ковток.

Її вигляд і рука, невинно приймаюча келих, пробудили глибоку ніжність в його душі. Вона випила, коли він запропонував. Вона довіряла його світу і зовсім не боялася. Так, все на світі було готове напасти на неї і заподіяти шкоду — але тільки не тут. Тут про неї подбають. Тут був її будинок.

Ло Цзи сів і подивився на неї, а потім запитав настільки спокійно, як тільки міг:

— Що вони вам розказали, перш ніж привезти сюди?

— Вони говорили, що я поїду працювати, звичайно. — Вона обдарувала його невинною посмішкою, яка розколола його серце на частини. — Пане Ло, чим мені доведеться займатися?

— Чого ви навчалися?

— Традиційного живопису, в Центральній академії витончених мистецтв.

— Закінчили?

— Так. Я щойно закінчила навчання і шукала роботу на той час, поки буду готуватися до аспірантури.

Ло Цзи подумав деякий час, але не зміг придумати для неї ніякого заняття.

— Добре, про роботу ми поговоримо завтра. Ви, напевно, втомилися. Перш за все вам треба виспатися… Вам тут подобається?

— Я не знаю. По дорозі з аеропорту стояв туман, а потім стемніло, і я нічого не могла розібрати. Пане Ло, де ми знаходимося?

— Я і сам не знаю.

Вона кивнула і захихотіла, явно не вірячи.

— Я й справді не знаю, де ми знаходимося. Ландшафт схожий на Скандинавію. Я можу зателефонувати і дізнатися прямо зараз. — Він потягнувся до телефону поруч з диваном.