Розділ «ЧАСТИНА II ЗАКЛИНАННЯ»

ЗАКЛИНАННЯ

Восьмий рік Ери Кризи

Відстань між трисоляріанським флотом і Сонячною системою:

4,20 світлового року

Фредерік Тайлер останнім часом став нервовим. Незважаючи на ускладнення, ідея рою москітів нарешті отримала схвалення СОП. Почалася розробка космічного винищувача, але справа йшла повільно через недоступність високих технологій. Людство продовжувало поліпшувати свої сокири і палиці кам'яного віку, удосконалюючи хімічні ракети. Допоміжний проект Тайлера — дослідження Європи, Церери і різних комет — був настільки незвичайний, що деякі підозрювали його в веденні цих робіт виключно для того, щоб додати загадковості основному, вельми прямолінійному, планові. Але оскільки ці дослідження можна було вписати в основну оборонну програму, йому їх дозволили.

Так що Тайлеру залишалося лише чекати. Він повернувся додому і вперше за п'ять років роботи Відвернутим зажив життям звичайної людини.

Усі Відвернуті перебували в центрі уваги людства. Хотілося їм того чи ні, але люди дивилися на них як на рятівників. Виник культ Відвернутих. Скільки б пояснень і спростувань не видавали ООН і СОП, легенди про їх надприродні здібності не тільки не думали вмирати, але навіть ставали ще більш витонченими. У фантастичних фільмах їх зображували надлюдьми, і в очах багатьох вони були єдиною надією людства. Це давало Відвернутим величезний політичний капітал і безумовну підтримку народних мас, що було аж ніяк не зайвим, коли Відвернуті візьмуть під свій контроль значні ресурси.

Ло Цзи був винятком. Він залишався на самоті, ніколи не з'являючись на людях. Ніхто не знав, де він і чим займається.

Одного разу до Тайлера прийшов відвідувач. Будинок Тайлера, як і будинки інших Відвернутих, перебував під посиленою охороною, і всі відвідувачі повинні були проходити ретельну перевірку. Але побачивши цю людину в своїй вітальні, Тайлер зрозумів, що той без особливих труднощів пройшов би крізь будь-які заслони. З першого ж погляду ставало ясно, що він і мухи не образить. Незважаючи на спеку, на чужинцеві був пом'ятий костюм, така ж зібгана краватка і — що дратувало найбільше — капелюх-казанок, яких давно вже ніхто не носив. Очевидно, він хотів надати своєму вигляду якомога більшої формальності, тільки не знав як — схоже, йому ще ніколи не доводилося наносити офіційні візити. Блідий і худий, гість справляв враження вкрай зголоднілої людини. Він носив окуляри у важкій оправі; його тонка шия з зусиллям витримувала вагу голови, а мішкуватий костюм бовтався як на вішалці. Будучи політиком, Тайлер відразу зрозумів, що відвідувач відноситься до одного з тих неприємних кіл суспільства, які бідні не так матеріально, як духовно, — зовсім як гоголівські дрібні чиновники, які, незважаючи на свій низький соціальний статус, не перестають піклуватися про підтримку цього самого статусу і проводять життя за рутинною, стомлюючою роботою, виконуючи її строго і акуратно. Що б вони не робили, вони найбільше бояться помилитися; кого б вони не зустріли, вони бояться не догодити; і вони ніколи не наважуються навіть кинути погляд на тих, хто вище за суспільним становищем. Нікчемні, огидні людці. Тайлеру було неприємно усвідомлювати, що в світі, який він намагався врятувати, таких людей більшість.

Відвідувач боязко пройшов у вітальню, але рушити далі не наважувався — здавалося, він боїться наслідити на килимі. Він зняв капелюха і, дивлячись на господаря будинку крізь товсті лінзи окулярів, узявся відважувати нескінченні поклони. Тайлер вирішив виставити гостя геть після першої ж виголошеної ним фрази. Наскільки не були би слова відвідувача важливі для нього самого, для Тайлера вони не могли мати ніякого значення.

І ось цей жалюгідний чоловічок слабким голосом виголосив свою першу фразу. Вона вразила Тайлера, як розряд блискавки; він захитався і ледь втримався на ногах. Кожне слово було як удар грому:

— Відвернутий Фредерік Тайлор, я ваш Руйнівник.

— Хто б міг подумати, що одного разу ми будемо стояти перед ось такою картою поля бою! — вигукнув Чан Вейс, дивлячись на величезний, з кіноекран, монітор, який демонстрував карту Сонячної системи в масштабі один до трильйона.

Карта майже вся була чорна, за винятком маленької плямочки в центрі — Сонця — і доходила до середини пояса Койпера. Коли її показували цілком, вона зображала Сонячну систему з відстані 50 астрономічних одиниць над площиною екліптики. На карті були точно позначені орбіти планет і їх супутників, а також положення відомих астероїдів; вона могла відобразити будь-яку ділянку Сонячної системи в будь-який момент найближчого тисячоліття. Зараз, коли мітки координат небесних тіл були відключені, карта дозволяла побачити Юпітер — якщо як слід придивитися. Планета виглядала лише непоказною крихітною точкою, але в такому масштабі інші сім планет були і зовсім невидимі.

— Так, зміни в наявності, - погодився Чжан Бейхай.

Щойно закінчилася нарада з застосуванням першої космічної карти; в просторому штабному приміщенні залишалися лише він і генерал.

— Командувач, мені цікаво, чи звернули ви увагу на погляди наших товаришів, коли вони побачили цю карту? — запитав Чжан Бейхай.

— Звичайно звернув. Зрозуміла річ. Вони уявляли собі космічну карту такою, якою її подають в науково-популярній літературі: кілька різнокольорових більярдних куль, що обертаються навколо вогняної сфери. І тільки побачивши карту в істинному масштабі, вони усвідомили гігантські розміри Сонячної системи. [25] З авіації вони до нас прийшли або з флоту — їхні літаки і кораблі не здатні перетнути навіть один піксель цього величезного екрану.

— Схоже, картина майбутнього поля бою не пробудила в наших офіцерів ні впевненості в своїх силах, ні спраги до битви.