Розділ «11 Шаффа, лежачи на ліжку»

— Шаффа?

— Це нічого, мала, — каже він. — Вибач. — Багато ступенів вибаченя. Але страх від сну не зникає, і він не може не намагатися його вигнати. Він нарешті наважується,

— Нассун. Ти боїшся мене?

Вона кліпає, ледь помітно, а потім посміхається. Вона розштовхує щось у собі.

— Ніколи.

Ніколи. Він ковтає, його горло раптово стискає.

— Добре. Спи.

Вона засинає відразу, і, можливо, вона навіть не прокидалася, щоб знову засинати. Але він затримується біля неї, пильнуючи, аж поки її повіки не починають рухатись — вона бачить сни.

Ніколи.

— Ніколи більше, — шепоче він, і здригається, запам'ятовуючи обіцянку. Потім щось змінюється, і його рішучість переорієнтовується. Те, що сталося раніше, не має значення. Це був інший Шаффа. У нього є ще один шанс. І якщо його переродження означає бути чимось іншим, ніж монстром, яким він був, він не може про це шкодувати.

Крихітний удар блискавки болю вздовж його хребта, занадто швидкий, щоб він посміхнувся. Хтось не згоден з його рішучістю. Автоматично його рука тягнеться до потилиці Нассун… а потім він зупиняє її, сам. Ні. Вона для нього щось більше, ніж просто полегшення від болю.

Використай її, командує голос. Зламай її. Так, як її матір. Навчи її підкорятися.

Ні, думає Шаффа, і нахиляється, щоб отримати звістку відплати. Це тільки біль.

Тоді Шаффа нахиляється до Нассун і цілує її чоло. Він гасить світло, коли виходить. Він іде на пагорб, що височіє над містом, і стоїть там решту ночі, скриплячи зубами, намагаючись забути те, ким він був і обіцяючи собі краще майбутнє. Врешті-решт двоє інших опікунів виходять назовні зі своєї кімнати, але він ігнорує тиск їхніх поглядів на свою спину.