Розділ 10 Сліпа зона

Річки Лондона

Сліпа зона

Це був білий чоловік середнього віку, вдягнений у якісний, пошитий на замовлення костюм, але нічим іншим не примітний. У правій руці він тримав предмет, схожий на напівавтоматичний пістолет, а в лівій — оперний довідник Густава Коббе. У бутоньєрці в нього була біла гвоздика.

Найтінґейл упав швидко. Просто опустився на коліна, а потім впав обличчям на землю. Він упустив свою тростину, і та торохтіла по бруківці.

Чоловік у гарному костюмі блідими й безкольоровими у світлі ліхтаря очима подивився на мене й підморгнув.

— Ось так, — сказав він.

Теоретично, від чоловіка з пістолетом можна втекти, особливо при слабкому освітленні, за умови що не баритимешся й не забудеш постійно робити зиґзаґи. Я не буду стверджувати, що ця опція мене не спокушала, але якби я побіг, цьому стрілку нічого не заважало би підійти й вистрелити Найтінґейлові в голову. Мене вчили, що треба умиротворювати стрілка, водночас повільно задкуючи; розмова сприяє взаєморозумінню й зосереджує увагу підозрюваного на офіцері, даючи цивільним можливість забратися геть. Ви дивилися «Блакитний Ліхтар» з Джеком Ворнером і Дірком Богардом? Під час мого навчання в Гендоні нас змушували дивитися ту сцену, де полісмена Діксона, якого грає Ворнер, було застрелено. Сценарій написав колишній коп, який знав свою справу. Діксон помирає тому, що як дурний насувався на озброєного підозрюваного. Наші інструктори казали дуже чітко: не юрбіться, не висувайте загроз, балакайте й задкуйте звідти; підозрюваний має бути або надзвичайно дурним, або політично мотивованим, або (одного разу було й таке) мати захист дипломатичної недоторканості, щоб думати, що вбивство полісмена покращить його становище. Щонайменше ви виграєте час на те, щоб прибула група озброєного реагування й відстрелила дурному мерзотнику голову.

Я не думав, що задкування цього разу допоможе. Цей чоловік був однією з керованих Генрі Пайком ляльок, попри будь-які заспокійливі балачки він не вагаючись стрілятиме в мене або Найтінґейла.

Якщо чесно, я взагалі не думав. У моєму мозку було лише: «Найтінґейла підстрелено — пістолет — закляття!»

— Impello! — якомога спокійніше сказав я і підняв ліву ступню чоловіка на метр.

Він скрикнув, а його тіло піднеслося вгору й праворуч. Напевно, я недостатньо зосередився, бо чітко почув, як у його щиколотці зламалася кістка. Пістолет з його руки випав, а сам він змахнув руками й гепнувся на землю. Я підійшов і відштовхнув ногою пістолет, а потім, для певності, копнув чоловіка по голові.

Я мусив надіти йому наручники, але Найтінґейл позаду мене лежав на землі й дихав дуже хрипко. Це зветься «смоктальне поранення грудної клітки», і в цих словах немає метафор. Вхідний отвір був на десять сантиметрів нижче правого плеча Найтінґейла, але вихідного отвору я, перевернувши інспектора на бік, знайти не зміг. Мої інструктори з надання першої допомоги казали про такі поранення однозначно: кожна згаяна тобою секунда є секундою, на яку спізниться швидка допомога.

Я знав, що команда підтримки не почула постріл, бо інакше вони б уже були тут, а збиваючи стрілка з ніг закляттям, я зіпсував свою рацію. Раптом я згадав срібний свисток, що лежав у верхній кишені мого кітеля. Намацавши його, я встромив його в рот і щосили дунув.

Поліцейський свисток на Бау-Стріт. На мить я відчув схожий на vestigium зв'язок із ніччю, з вулицями, з усіма полісменами Лондона, зі свистками, запахом крові та з власним страхом, з усіма копами Лондона всіх часів, які питали себе, якого біса вони так пізно роблять на вулиці. Або ж це була всього лише моя паніка; її та vestigium легко сплутати.

Дихання Найтінґейла ставало уривчастим.

— Не припиняйте дихати, — сказав я. — Цієї звички не слід позбавлятися.

Я почув наближення сирен — який чудовий звук!

* * *

Зі зв'язками та знайомствами є одна проблема — ніколи не можна бути певним, чи вони пущені в дію, чи ні, та чи працюють вони на твою користь або на користь іншого знайомого. Те, що цього разу вони працюють проти мене, я запідозрив, коли в кімнату для допитів мені принесли каву та печиво. Колеги-полісмени, яких допитують дружньо, ходять по каву до їдальні самостійно. А обслуговування в номері отримуєш лише тоді, коли стаєш підозрюваним. Я знову був у відділку Черінг-Крос, і дорогу до їдальні, звісно, знав.

Інспектор Найтінґейл був досі живий, як мені сказали, перш ніж посадити з незвичного боку столу в кімнаті для допитів, і його відвезли до нової травматології в університетській лікарні з коментарем «стан стабільний» — за цим терміном могло ховатися що завгодно.

Я подивився на годинник. Пів на четверту ночі, менш ніж чотири години після того, як стріляли в Найтінґейла. Коли довго працюєш у великій організації, починаєш інстинктивно відчувати її течії та припливи. Я відчував, що на мене опускається молот, а зважаючи, що моя чуйка розвивалася лише два роки буття копом, цей молот мав бути величезний. Я здогадувався, хто розпочав рух цього молота, але не міг нічого зробити, окрім як сидіти по інший бік столу для допитів з чашкою поганої кави та двома шоколадними печивами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Річки Лондона» автора Бен Ааронович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10 Сліпа зона“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи