Розділ 7 Лялькова вистава

Лялькова вистава

Це сталося, коли я розпочав тренування не вийнявши свій телефон з кишені піджака. Я навіть помітив невеличкий спалах, коли створив світоч, але впевнено цю вправу я виконував лише два дні, тому не приділив спалаху уваги. Лише згодом, спробувавши зателефонувати Леслі, я виявив, що моєму телефонові гаплик, а коли вийняв його з чохла, з нього посипався такий самий пісок, який я бачив у будинку вампірів. Я відніс мобільник до лабораторії й поклав під мікроскоп. Щойно я розкрив корпус, зсередини посипався такий самий дрібний пісок. Позолочені ніжки були цілі, контакти — теж, але кремнієва частина мікросхеми розсипалася. У просякнутих запахом сандалового дерева шафах лабораторії був просто дивовижний вибір старовинних приладів, у тому числі мікроскоп Чарльза Перрі, який було запаковано так акуратно, що я був певний: це робив не студент. Під мікроскопом я з'ясував, що цей порошок є здебільшого кремнієм та невеличкою кількістю домішок — напевно, германій або арсенід галію. Мікросхема, що відповідала за перетворення радіочастоти, на перший погляд здавалася цілою, але вся її поверхня була вкрита дрібними дірочками. Вона нагадала мені мозок пана Купертауна. «Ось тобі телефон після магії», — подумав я. Було очевидно, що я не зможу користуватися магією, маючи при собі мобільний телефон або стоячи біля комп'ютера, айпода чи будь-якої іншої техніки, яку винайшли пізніше, ніж я народився. Не дивно, що Найтінґейл їздить на «Ягуарі» 1967 року. Питання в тому, наскільки далеко треба відходити від техніки? Коли я планував експерименти, щоб з'ясувати це, Найтінґейл відволік мене наступною формою.

Ми сіли по протилежні боки лабораторного столу й Найтінґейл поклав між нами предмет — маленьке яблуко.

— Impello, — сказав інспектор, і яблуко здійнялося в повітря.

Воно висіло й повільно оберталося навколо себе, а я перевіряв, чи нема там, бува, непомітних ниток, стрижнів, абощо. Я ткнув у нього пальцем, але відчуття було таке, ніби його вмуровано в щось тверде.

— Достатньо побачив?

Я кивнув, і Найтінґейл показав кошик яблук — сплетену з лози корзину з ручкою та картатою хусточкою, уявляєте? Він поклав переді мною друге яблуко, і мені не були потрібні пояснення щодо того, що буде далі. Він змусив яблуко злетіти, я прислухався до forma, зосередився на своєму яблуку та сказав «Impello».

Я майже не здивувався, коли нічого не трапилося.

— З часом стає легше, — сказав Найтінґейл. — Просто часу потрібно багато.

Я подивився на кошик:

— А навіщо нам так багато яблук?

— Вони мають тенденцію вибухати, — відповів Найтінґейл.

Наступного ранку я пішов до крамниці й купив три комплекти: захисні окуляри та цупкі робочі фартухи. Щодо фруктових вибухів Найтінґейл не пожартував, я потім весь день пахнув яблучним соком і весь вечір виймав зі свого одягу зернятка. Я спитав у Найтінґейла, чому ми не тренуємося на чомусь міцнішому, приміром, на кульках з підшипників, на що він відповів, що магія потребує майстерного контролю від самого початку.

— Молоді чоловіки завжди мають спокусу скористатися грубою силою, — сказав Найтінґейл. — Це як зі стрільбою з рушниці: оскільки вона завжди небезпечна, спочатку вчать безпеці, і лише потім — влучності й швидкості.

Під час того першого разу ми витратили багато яблук. Я змушував їх злетіти, але рано чи пізно — лусь! Спочатку був короткий період, коли це було весело, але згодом мені набридло. Після першого тижня тренувань я міг дев'ять разів з десяти здійняти яблуко в повітря, не знищивши його. Але я не був задоволений.

Мене турбувало питання: звідки береться ця енергія? Електрику я ніколи добре не розумів, тож не знав, скільки енергії витрачалося на створення світоча. Але підняти маленьке яблуко в гравітаційному полі Землі — це майже стандартне визначення одного ньютона сили, тож на це кожної секунди має витрачатися один джоуль енергії. Закони термодинаміки щодо цього дуже суворі, вони кажуть, що неможливо отримувати щось нізвідки. А це означає, що цей джоуль звідкись береться — але звідки? З мого мозку?

— Отже, це як екстрасенсорне сприйняття, — сказала Леслі під час одного з її регулярних візитів до каретні.

Офіційно вона приходила для того, щоб співпрацювати зі мною над розслідуванням, але насправді її цікавили великий телевізор, безплатна їжа та невирішене сексуальне напруження. До того ж, окрім двох непідтверджених випадків, що трапилися приблизно тоді ж, коли був напад на Ніл-Стріт, нічого знайти не вдалося.

— Як той чувак, якого показували, який міг предмети рухати, — сказала вона.