Розділ 11 Бунт вершків суспільства

Бунт вершків суспільства

Першою задачею було знайти Леслі. Це я зробив просто: зателефонував їй і спитав, де вона.

— Ми на Ковент-Ґарден, — сказала вона.

«Ми» — це вона, Сівол і приблизно половина решти відділу розслідування вбивств, бо старший інспектор вирішив діяти за перевіреною часом традицією «коли маєш сумнів, залучи якнайбільше людей». Вони збиралися прочесати Площу, а потім швидко перевірити Королівську Оперу.

— Що він сподівається зробити? — спитав я.

— Перш за все обмежити поширення проблеми, — сказала Леслі. — А щодо більшого ми сподіваємося на тебе, чи ти забув?

— Я дещо вигадав, — сказав я. — Але важливо, щоб ти не робила нічого дурного.

— Гей! — сказала вона. — Це ж я!

Якби ж то це була правда!

Далі мені було потрібне авто, тож я подзвонив Беверлі на її водозахисний телефон, сподіваючись, що вона зараз не плаває під Тауерським мостом, чи що там ці німфи річок на дозвіллі роблять. З другої спроби вона взяла слухавку й захотіла знати, що я зробив з її сестрою.

— Вона незадоволена, — сказала Беверлі.

— Забудь про сестру, — сказав я. — Мені потрібна твоя машина.

— Лише якщо я теж поїду, — сказала вона. Я був до цього готовий; тобто, насправді я навіть розраховував на це. — А інакше йди пішки.

— Згода, — сказав я, вдаючи, що мені цього не хочеться.

Вона сказала, що за півгодини під'їде.

Третім пунктом було знайти якісь сильні препарати; зважаючи на те, що я знаходився у великій лікарні, ця задача виявилася напрочуд важкою. Проблема полягала в тому, що мій слухняний лікар мав сумніви щодо етики.

— Ви забагато телевізор дивитеся, — сказав доктор Валід. — Дротиків зі снодійним не буває.

— Бувають, — сказав я. — В Африці ними постійно користуються.

— Я спробую перефразувати й говорити повільніше, — сказав доктор Валід. — Безпечних дротиків зі снодійним не буває.