Розділ 13 Лондонський міст

Лондонський міст

Провести вулицею Вопінг-Вол сідловий тягач з напівпричепом — справа не з легких, тому я робив це не сам, а найняв для цього чоловіка середнього віку на ім'я Браян. Браян мав невеличку лисину, пивне черевце й постійно лаявся. До повної відповідності стереотипу бракувало лише шоколадного батончика та згорнутої газети «Сан». Втім, ерудиція від нього не вимагалася, а до будинку Мами Темзи він нас довіз без жодної пригоди.

Припаркувалися ми частково навпроти багатоповерхівки Мами Темзи, а частково — навпроти паба «Проспект Вітбі». Персонал паба, певно, вирішив, що це доставка товару, про яку їх не повідомили, і почав виходити для розвантаження, але я сказав їм, що це для приватної вечірки; дивна річ — їх це, схоже, не здивувало. Я попросив Браяна зачекати, взяв ящик зі зразками вантажу та пішов до входу. Поставивши ящик на землю, я натиснув кнопку дзвоника. Цього разу двері відчинила та сама біла пані, яку я бачив раніше серед почту Мами Темзи. Вона була вдягнута в інший, але такий само гарний твідовий костюм, мала намисто з перлів і тримала на руках маленьку чорну дитину.

— О, констеблю Ґрант! — сказала вона. — Приємно вас знову бачити.

— Дайте-но вгадаю, — сказав я. — Ви, напевно, Лі?

— Дуже добре! — сказала Лі. — Мені подобаються молоді чоловіки, яким не бракує розуму.

Річка Лі має витік на північному заході Лондона й тече навколо півночі міста, а потім різко повертає праворуч, долиною Лі до Темзи. Це найменш урбанізована річка з усіх лондонських, тому вона вижила під час Великого Смороду. Певно, Лі була з того самого покоління духів місця, що й Окслі, або навіть старша.

Я скривив лице для дитини, яка виявилася дівчинкою, а та теж скривила мені лице.

— А це хто? — спитав я.

— Це Брент, — відповіла Лі. — Вона наймолодша.

— Привіт, Брент! — сказав я.

Дівчинка мала світлішу шкіру, ніж її сестри, карі очі, які добрі брехуни могли б назвати горіховими, але войовничі риси обличчя впізнавалися безпомилково. На ній була мініатюрна червона форма збірної Англії з номером 11.

— Ти дивно пахнеш, — сказала Брент.

— Це тому, що він чародій, — сказала їй Лі.

Вирвавшись з рук Лі, Брент схопила мене за руку.

— Ходімо зі мною, — сказала вона й спробувала затягти мене у двері. Вона була напрочуд сильна, і мені довелося напружитися, щоб залишитися на місці.

— Мені треба занести цей ящик, — сказав я їй.

— Не турбуйтеся, я про нього подбаю, — сказала Лі.

Я дозволив Брент тягти мене за собою вздовж прохолодного коридору до квартири Мами Темзи. Позаду мене Лі кликала дядька Бейліфа й питала, чи не буде він ласкавий і не віднесе ящик до квартири Мами Темзи.