Розділ 6 Каретня

Каретня

Вдень, якщо я не був у лабораторії, не навчався і не пішов гуляти, моїм завданням було прислухатися до дзвоника вхідних дверей на випадок, якщо хтось прийде. Це траплялося так рідко, що першого разу я цілу хвилину не міг второпати, що то дзеленчить.

Виявилося, що то прийшла Беверлі Брук, вдягнута в яскравий блакитний пуховик з піднятим капюшоном.

— А ти не поспішав, — сказала вона. — Я мало не задубіла тут.

Я сказав, що вона може зайти, але вона знітилася й сказала, що не може.

— Мама каже, що не можна, що тут недружньо до таких, як ми.

— Недружньо?

— Тут наче чарівне силове поле, абощо, — сказала Беверлі.

Я подумав, що це логічно. Принаймні, це пояснює недбалість Найтінґейла щодо охорони.

— То чому ти тут?

— Ну, — сказала Беверлі, — коли мама-річка і тато-річка дуже сильно кохають одне одного…

— Дуже смішно.

— Мама каже, що в університетській лікарні відбуваються дивні речі, які ти маєш перевірити.

— Які ще дивні речі?

— Вона каже, що це в новинах показали.

— У нас немає телевізора, — сказав я.

— Навіть дешевого?

— Взагалі ніякого телевізора, — сказав я.

— Жорстоко, — сказала Беверлі. — То ти йдеш чи ні?