Розділ 14

Люди й звірі належать до різних родів, а лиси живуть поміж людьми та звірями. Вмерлі та живі мандрують різними шляхами, а лиси йдуть поміж мертвими та живими. Боги та потвори крокують різними стежинами, а лиси ходять поміж богами та потворами. Стежки світла та темряви не поєднуються й не перетинаються ніколи; лисячі духи чатують десь поміж ними. Безсмертні та демони ступають власними шляхами— лисячі духи є десь поміж ними.

Цзі Юнь, учений часів династії ЦзіньУночі прийшла гроза.

Виспавшись у сіні на горищі стодоли, вони пішли собі, ледь розвиднилося, холодним, хоча й сонячним світанком. Тримаючись позначеної віхами стежини, пройшли грабовий ліс, багнистий торф’яник та підмоклі луки. Через годину форсованого маршу дісталися до забудов.

— Вітерна, — вказав Аддаріо Бах. — Оце і є ота пристань, про яку я казав.

Дійшли вони до річки, обвіяв їх свіжий вітерець. Зійшли на дерев’яний поміст. Річка тут утворювала розлогу заплаву, велику, наче озеро, майже непомітно було течію, річище проходило десь далі. З берега звішувалися над водою гілки верб, лозняку та вільх. Усюди плавало, видаючи різноголосий крик, водне птаство: качки, чирянки, шилохвости, гагари та пірникози. Вписуючись у пейзаж та не полошачи все те пір’ясте талатайство, по воді з грацією сунув кораблик. Однощогловий, з великим вітрилом ззаду й кількома трикутними попереду.

— Слушно хтось колись сказав, — промовив Аддаріо Бах, вдивляючись у ту з’яву, — що є три найкрасивіші види на світі. Корабель під повними вітрилами, кінь у галопі й та… ну… гола жінка в ліжку.

— Жінка в танці,— трохи всміхнувся відьмак. — У танці, Аддаріо.

— Хай буде, — погодився ґном, — що гола в танці. А отой кораблик, ха, не можеш не визнати, добре виглядає на воді.

— То не кораблик, а суденце.

— То шлюп, — відкоригував, підходячи, гладкий мосьпан у лосиному кубраку. — Шлюп, мої панове. Це легко помітити за вітрилами. Велике гафлове на грот-щоглі та два клівери на форштагах. Класика.

Суденце— шлюп— наблизилося до пристані настільки, що можна було помітити галіон на носі. Скульптура замість стандартної цицькатої жіночки, сирени, дракона чи хоча б морського змія зображувала лисого старигана з гачкуватим носом.

— Холера, — буркнув собі під носа Аддаріо Бах. — Пророк за нами ув’язався, чи що?

— Шістдесят чотири фути довжини, — описував далі низький мосьпан голосом, сповненим гордощів. — Загальна поверхня вітрил— три тисячі триста футів. Це, мої панове, «Пророк Лобода», новочасний шлюп ковірського типу, збудований у новіградській верфі менше року тому.

— Відомий, як бачимо, — кахикнув Аддаріо Бах, — вам отой шлюп. Багацько ви про нього знаєте.

— Знаю про нього все, бо ж я його власник. Бачите бандеру на флагштоку? Видніється на ній рукавичка. Це герб моєї фірми. Дозвольте представитися: я Кевенард ван Фліт, підприємець у галузі білошкірництва.

— Раді познайомитися. — Ґном трусонув подану йому правицю, міряючи підприємця уважним поглядом. — І висловлюємо захоплення суденцем, бо красиве воно й швидке. Аж дивина, що воно тут, у Вітерні, на заплаві, на узбіччі головного понтарського фарватеру. Дивина також, що корабель на воді, а ви, власник, на суходолі, на пустках. Чи немає у вас якихось проблем?

— Ні, ні, жодних проблем, — зарікся підприємець у галузі білошкірництва, як на Ґеральта, аж надто швидко й рішуче. — Ми тут припаси поповнюємо, нічого такого. А на пустках— то що ж, хочеш, не хочеш, але завели нас сюди певні обставини. Бо коли поспішаєш на порятунок, то не зважуєш, якою дорогою. А наша рятівна експедиція…

— Пане ван Фліт, — перервав, підходячи, один із типів, під чиїми кроками раптом затремтів причал. — Давайте без подробиць. Щось я не думаю, що панство це може зацікавити. І що зацікавити повинно.

Типів, які увійшли на причал із боку поселення, було п’ятеро. Той, який оце відізвався, у солом’яному капелюсі, вирізнявся добре окресленою, чорною від кількаденного заросту щелепою й великим, виставленим уперед підборіддям. Підборіддя мало ямку, через що виглядало, наче мініатюрна дупа. Супроводжував його здоровань, справжній велетень, але з обличчя та погляду— ніяк не дурко. Третій, присадкуватий та засмаглий, був моряком у кожному дюймі й деталі, включно з вовняною шапкою й сережкою у вусі. Ще двоє— мабуть, матроси— несли на собі скриньки з провіантом.