Розділ 14

— Так ви вважаєте?

— Так я вважаю. Бо в оцього пана рукавичника щось вихопилося про рятункову експедицію, а ти, пане Фіш, його зухвало стишив. За хвилинку твій співпрацівник проговорюється про ситуацію, з якої треба викараскатися. Тож якщо ми маємо співпрацювати, то давай без крутійства, прошу: що воно за експедиція й кому вона на порятунок поспішає? Чого вона настільки секретна? З яких проблем треба викараскатися?

— Ми те пояснимо, — встиг раніше за Фіша ван Фліт. — Пояснимо все, пане відьмак…

— Але на борту, — перервав хрипко капітан Буцегарняш. — Бо немає чого стирчати на цьому причалі довше. Вітер сприяє. Пливімо звідси, шановні.

Упіймавши вітер у вітрила, «Пророк Лобода» хижо полетів по широкому розливу вод затоки, беручи курс на середину річища, лавіруючи між острівцями. Тріщали канати, скрипів бом, жваво билася на флагштоку бандера з рукавичкою.

Кевенард ван Фліт дотримав обітниці. Як тільки шлюп відчалив від пристані у Вітерні, він скликав зацікавлених осіб на ніс та перейшов до пояснень.

— Експедиція, у яку ми прямували, — почав він, раз у раз глипаючи на похмурого Фіша, — має за свою мету звільнити викрадену дитину. Зимену де Сепульведу, єдину доньку Бріани де Сепульведи. З певністю ви могли чути те прізвище. Чинбарні хутра, гарбарні, лимарні та кушнірські майстерні. Величезний річний обсяг продукції, величезні гроші. Якщо побачиш даму в цінному та красивому хутрі, то це напевне буде хутро з того закладу.

—І це її доньку викрали. Для викупу?

— Аж ніяк. Ви не повірите, але… Дівчинку викрала потвора. Лисиця. Значить, перевертень. Віксена.

— Ви маєте рацію, — сказав відьмак холодно. — Не повірю. Лисиці, чи віксени, а вірніше— агуари, крадуть виключно дітей ельфів.

— А це точно, точнісінько до йоти, — гарикнув Фіш. — Бо хоча воно справа небувала, але найбільшою чинбарнею Новіграда управляє нелюдка. Брейнне Діарбайл ап Муйг, ельфійка чистої крові. Вдова Якуба де Сепульведи, від якого вона перейняла весь статок. Родині не вдалося ані відмінити заповіт, ані визнати мішаний шлюб за такий, що не відбувся, хоча ж це було б згідно із звичаєм та законом…

— До справи, — перервав його Ґеральт. — До справи, прошу. Тож ви стверджуєте, що ота гарбарка, ельфійка чистої крові, доручила вам відшукати викрадену дівчину?

— На обмані нас ловиш? — скривився Фіш. — На брехні? Ти ж добре знаєш, що ельфи, як у них лисиця вкраде дитину, ніколи не намагаються її відбити. Хрест на ній ставлять і намагаються забути. Вважають, що дитя те для лисиці призначене.

— Бріана де Сепульведа, — перебив його Кевенард ван Фліт, — також спочатку прикидалася. Горювала, але по-ельфійському, потайки. Назовні обличчя кам’яне, очі сухі… «Va’esse deireádh aep eigean, va’esse eigh faidh’ar», — повторювала, що з їхнього перекладається як…

— «Щось закінчується, щось починається».

— Власне. Але це ніщо, дурнувата ельфійська балаканина, нічого не закінчується, що й навіщо має закінчуватися? Бріана здавна живе серед людей, за нашими законами та звичаями, вона вже лише по крові нелюдь, а по серцю— мало не людина. Ельфійські вірування та забобони сильними залишаються, то правда. Бріана може бути для інших ельфів напоказ отака спокійна, але в собі за донькою тужить, це ж очевидно. Усе б віддала, аби єдину свою кровинку повернути, лисиця там чи не лисиця… Праві ви, пане відьмак, ні про що вона не просила, допомоги не виглядала. Але ми вирішили допомогти, на розпач не могли дивитися. Уся гільдія купецька солідарно скинулася й профінансувала експедицію. Я надав «Пророка», сам узяв участь, так зробив і купець Парлагі, з яким ви скоро познайомитеся. Але оскільки ми люди справи, а не якісь там шукачі пригод, то звернулися за допомогою до мосьпана Явіля Фіша, знаного нами як людина кмітлива та тямуща, яка ризику не боїться, яка у важких справах побувала, знанням та досвідом славетна…

— Але ж славетний досвідом мосьпан Фіш, — Ґеральт глянув на пойменованого, — не сказав вам якось, що рятівна експедиція не має сенсу й наперед приречена на невдачу. Бачу я цьому два пояснення. Перше: мосьпан Фіш поняття не має, у що він впакувався. Друге, більш правдоподібне: мосьпан Фіш отримав завдаток настільки великий, аби трохи поводити вас манівцями й повернутися ні з чим.

— Надто вже швидкі ви на звинувачення! — Кевенард ван Фліт жестом стримав Фіша, що рвався до лютої репліки. — Та й ранувато нам поразку пророчите. А ми, купці, завжди позитивно думаємо…

— Честь вам за таке мислення. Але в цьому випадку це не допоможе.

— Бо?