Розділ 16

A mon retour, hé! je m’en désespere,

Tu m’as reçu d’un baiser tout glacé.

П’єр де Ронсар

На рейд під повними вітрилами впливав новіградський шкунер «Пандора Парві», по-справжньому красивий корабель. «Красивий і швидкий», — подумав Ґеральт, сходячи по трапу на нетривкий причал. Він бачив шкунер у Новіграді, розпитував, знав, що той відпливає з Новіграда на цілі два дні пізніше, ніж галера «Стінта», на яку він і сів. І все ж у Кераці вони опинилися практично одночасно. «Може, треба було почекати та сісти на шкунер», — подумав він. Два дні довше в Новіграді, хтозна, може, він таки зумів би отримати якусь інформацію?

«Утім, усе це геть пусте», — оцінив він. «Може», «хтозна», «а ну ж». Що сталося— те сталося, це вже нічого не змінить. І немає чого над цим страждати.

Він кинув прощальний погляд на шкунер, маяк, море й горизонт, який затягнуло грозовими хмарами. Після чого жвавим кроком рушив до міста.

З-під вілли носильники саме виносили паланкін— філігранну конструкцію з фіранками лілового кольору. Мусив бути вівторок, середа або четвер. У ці дні Литта Нейд приймала пацієнток, і саме пацієнтки— зазвичай заможні пані з вищих сфер— користалися такими паланкінами.

Охоронець пустив його без слова. І добре. Ґеральт був не в найкращому гуморі й напевне за словом би в кишеню не поліз. А може, навіть за двома-трьома.

Патіо було пустим, вода у фонтані тихенько шепотіла. На малахітовому столику стояли карафка та бокали. Ґеральт без церемоній налив собі.

Коли підвів погляд, побачив Мозаїку. У білому халаті та фартусі. Бліду. З прилизаним волоссям.

— Це ти, — сказала вона. — Повернувся.

— Це я з цілковитою впевненістю, — підтвердив він сухо. — І з усією впевненістю я повернувся. А це вино з усією впевненістю трохи скисло.

— Я теж рада тебе бачити.

— Корал? На місці? А якщо на місці, то де вона?

— Хвилинку тому, — стенула вона плечима, — я бачила її між ногами пацієнтки. І з усією впевненістю є вона там і надалі.

— Ти й справді не маєш виходу, Мозаїко, — відповів він спокійно, дивлячись їй в очі.— Ти мусиш стати чародійкою. У тебе насправді великі схильності та завдатки. Твій тонкий дотеп навряд чи оцінили б у ткацькій мануфактурі. І тим більше— у лупанарії.

— Учуся й розвиваюся. — Вона не опустила погляду. — Уже не плачу в кутку. Своє я відплакала. Той етап маю вже позаду.

— Ні, не маєш. Обманюєш себе. Попереду в тебе ще багато чого. І сарказм тебе перед цим не захистить. Особливо коли він штучний і кепсько наслідуваний. Але досить про це, не мені навчати тебе жити. Питав я, де Корал.

— Тут. Привіт.