Розділ 14

— Не слухайте його, — сказав Фіш. — Не дайте себе залякати. Пливемо річкою, широким плесом. Що нам може зробити якась там лиска?

— Та й відьмака ми для охорони маємо, — кривлячись, докинув Петру Коббін. — Озброєного невидимими мечами! Славетного Ґеральта з Рівії, який перед якоюсь там лисицею не відступить!

— Оце не знаю, не знаю, — забідкався білошкірник, переводячи погляд із Фіша на Ґеральта та Буцегарняша. — Пане Ґеральте? Я в Новіграді вам нагороди не пожалію, заплачу за все з верхом… Якщо тільки ви нас захистите…

— Захищу, авжеж. Єдиним можливим способом. Капітане, до берега.

— Ані руш! — Фіш аж зблід. — Ані кроку до ахтерпіка, бо пожалкуєш! Коббін!

Петру Коббін хотів цапнути Ґеральта за комір, але не зумів, бо в справу втрутився Аддаріо Бах, досі спокійний та маломовний. Ґном потужно копнув Коббіна в згин коліна. Коббін гепнувся навкарачки. Аддаріо Бах підскочив та з розмаху зацідив йому кулаком у нирку, додав у скроню. Велетень звалився на палубу.

—І що з того, що великий? — Ґном повів очима по інших. — Тільки гримотить дужче, як падає.

Фіш тримав долоню на руків’ї ножа, але відступив, коли Аддаріо Бах глянув на нього. Ван Фліт стояв із роззявленим ротом. Як і капітан Буцегарняш із рештою екіпажу.

Петру Коббін застогнав та відірвав чоло від дощок палуби.

— Лежи, де лежиш, — порадив йому ґном. — Ти мене ані вагою, ані татуюванням Стурфорсу не залякаєш. Я вже робив більшу кривду більшим за тебе та бувальцям страшніших в’язниць. Тож не намагайся вставати. Ґеральте, роби своє. …А як у вас є якісь сумніви, — звернувся він до решти, — то я та відьмак власне рятуємо вам життя. Пане капітан, до берега. І човен на воду.

Відьмак зійшов по східцях під палубу, шарпнув одні, тоді другі дверцята. І завмер. За його спиною Аддаріо Бах вилаявся. Фіш також вилаявся. Ван Фліт застогнав.

У худої дівчинки, що безвладно лежала на койці, були склисті очі. А сама вона— напівоголена, від поясу вниз гола цілковито, із непристойно розведеними ногами. Шию мала скручену чином неприродним, а тому вигляд мала ще більш непристойний.

— Пане Парлагі…— вичавив із себе ван Фліт. — Що ви… Що ви наробили?

Лисий єгомосць, який сидів над дівчинкою, глянув на них. Головою він поводив так, наче їх не бачив, наче намагався відшукати місце, звідки донісся до нього голос білошкірника.

— Пане Парлагі!

— Кричала… — забурмотів єгомосць, трясучи подвійним підборіддям і дихаючи алкоголем. — Почала кричати…

— Пане Парлагі…

— Я хотів, аби вона замовкла… Тільки аби замовкла, хотів.

— Ви її вбили, — ствердив факт Фіш. — Ви її просто вбили!

Ван Фліт обіруч схопився за голову.