Розділ 15

— Добряче ти нас направив, Буцегарняше! — лютився Явіль Фіш. — Добряче ти нас вплутав! Уже годину ми по відгалуженнях блукаємо! Я про ці багна недобрі речі чув! Тут люди й судна зникають! Де річка? Де фарватер? Чому…

— Заткни, най тебе в дупу, пельку! — нервувався капітан. — Де фарватер, де фарватер! У сраці, ось де! Такий ти мудрий? Прошу, нагода показати себе! Знову розгалуження! Як я маю пливти, ти, мудрило? Вліво, як течія несе? Чи вправо, може, накажеш?

Фіш пирхнув і розвернувся спиною. Буцегарняш схопився за румби штурвала й спрямував шлюп у ліве відгалуження.

Матрос із лотом крикнув. За мить значно голосніше крикнув Кевенард ван Фліт.

— Від берега, Буцегарняше! — заричав Петру Коббін. — Штурвал право на борт! Подалі від берега! Подалі від берега!

— Що там?

— Змії! Не бачиш? Зміііії!

Аддаріо Бах вилаявся.

Лівий берег аж роївся від змій. Гади вилися серед очерету й прибережних водоростей, повзали по напівзанурених стовбурах, звішувалися, сичачи, з надводного гілля. Ґеральт помітив змію мокасинову, гримучу, жараракі, бумсланга, дабойя, гадюку шорстку деревну та шумлячу, чорну мамбу й інших, яких він не знав.

Увесь екіпаж «Пророка» сполошено тікав від бакборту, репетуючи на всі голоси. Кевенард ван Фліт перебіг на корму, присів, увесь трусячись, за спиною відьмака. Буцегарняш крутнув штурвалом— шлюп почав змінювати курс. Ґеральт поклав йому руку на плече.

— Ні,— сказав. — Тримай, як було. Не наближайся до правого берега.

— Але змії…— Буцегарняш указав на гілку, до якої вони наближалися, усю обвішану шиплячими гадами. — Упадуть на палубу…

— Там немає ніяких змій! Тримай курс. Подалі від правого берега.

Ванти грот-щогли зачепили за гілку, що звішувалася над кораблем. Кілька змій обкрутилися навколо канатів, кілька, у тому числі й дві мамби, впали на палубу. Піднявши голову та шиплячи, атакували тих, хто збився до штирборту. Фіш та Коббін утекли на ніс, матроси з криками кинулися на корму. Один скочив у воду, зникнув там раніше, ніж устиг крикнути. Поверхнею заклубилася кров.

— Жеритва! — Відьмак указав на хвилі й темну форму, що пливла під ними. — На відміну від змій, справжня.

— Ненавиджу рептилій… — захлипав Кевенард ван Фліт, скорчившись біля борту. — Ненавиджу змій…

— Немає жодних змій. І не було жодних. То ілюзія.

Матроси кричали, протирали очі. Змії зникли. Як із палуби, так і з берега. Не залишилося після змій навіть сліду.

— Що воно… — простогнав Петру Коббін. — Що то було?