Розділ 14

— Де ти те відгалуження бачиш? — запитав Фіш. — Дорога одна. Кажу, тримай курс.

— Тільки що було два відгалуження, — упирався Буцегарняш. — Але, може, мені вода очі залила. Або це той туман. Добре, нехай нас течія несе. От тільки…

— Що знову?

— Компас. Зовсім інший напрямок… Ні-ні, усе добре. Я погано подивився. На скельце накапало з шапки. Пливемо.

— Пливемо.

Туман навперейми то густішав, то рідшав, вітер стих. Ставало дуже тепло.

— Вода, — відізвався Буцегарняш. — Не чуєте? Вона якось інакше смердить. Де ми є?

Туман піднявся, тоді вони побачили густо порослі береги, заслані згнилими колодами. Місце сосен, ялин та тисів, якими поростали острови, зайняли кущисті водні берези й високі, конусоподібні, широкі біля землі таксодії. Стовбури таксодіїв заплітали ліани кампсису, його яскраво червоні квіти були єдиним живим акцентом серед гнило-зеленої болотної рослинності. Вода вкрита була ряскою й повна водоростей, які «Пророк» розгортав носом та волочив за собою, наче саван. Річка тут була каламутною й справді виділяла паскудний, наче гнилісний запах, з дна підіймалися великі бульбашки. Буцегарняш усе ще сам тримав штурвал.

— Тут можуть виявитися мілини, — занепокоївся він раптом. — Гей, там! Один із лотом на ніс!

Вони пливли, несені слабкою течією, усе ще поміж болотного пейзажу. І гнилого смороду. Матрос на носу монотонно покрикував, називаючи глибину.

— Пане відьмак, — Буцегарняш нахилився над компасом, постукав об скельце, — гляньте на це.

— На що?

— Я думав, що скло запітніло… Але якщо стрілка не ошаліла, то ми пливемо на схід. Чи то повертаємося. Туди, звідки ми припливли.

— Але ж це неможливо. Несе нас течія. Річка…

Він перервав себе.

Над водою звисало велике дерево з корінням, що вилізло нагору. На одній із голих гілок стояла жінка в довгій приталеній сукні. Вона стояла непорушно, дивлячись на них.

— Штурвал, — тихо сказав відьмак. — Штурвал, капітане. Під той берег. Подалі від того дерева.

Жінка зникла. А гілкою пробіг великий лис, майнув та зник у гущавині. Звір здавався чорним, білим був лише кінчик пухнастого хвоста.

— Вона нас знайшла, — помітив її й Аддаріо Бах. — Лисиця нас знайшла…

— Най його в дупу…