Розділ 29

— Святий Боже! — коментую я, вже не знаючи, як виразити своє здивування. Шері дійсно досить непогане. Я відчуваю, як його тепло розтікається організмом.

— Добре, — кажу, поставивши склянку. — Отже, коли я повернувся до Брами, всіх членів експедиції списали. Корабель повернувся на рік пізніше, аніж очікували, тому що ми ледь не попали за горизонт подій. Ти знаєш, що таке уповільнення часу?.. Ет, не зважай, — я випереджаю Зіґфріда. — Це риторичне питання. Маю на увазі, що явище, яке трапилося, називається уповільненням часу. При наближенні до сингу­лярності відбувається парадокс часу, тобто те, що у нас там тривало п’ятнадцять хвилин, на Брамі, на Землі чи в будь-якій іншій точці нерелятивістського Всесвіту триватиме рік. А…

Я роблю ковток і сміливо веду далі:

— …Якби ми полетіли далі, то рухалися б чимраз повільніше. А в ході подальшого наближення п’ятнадцять хвилин перетворилися б на десятиріччя, а потім — на століття. Ми були дуже близько, Зіґфріде, і ледь не втрапили до пастки.

Утім, я вибрався.

Мені щось заходить у голову, і я позираю на годинника.

— Про час: я сиджу тут зайвих п’ять хвили, а сеанс триває годину!

— У мене сьогодні ввечері більше немає пацієнтів, Робе.

Я витріщаюся на Зіґфріда.

— Що?

Він ніжненько відповідає:

— Робе, я очистив свій розклад перед твоїм сеансом.

Я не кажу «Святий Боже» ще раз, але, певна річ, думаю це.

— Зіґфріде, ти не залишив мені вибору! — сердито відповідаю я.

— Робе, я не змушую тебе залишатися на позаурочний час. Це якщо маєш охоту.

Я обмірковую пропозицію упродовж кількох секунд.

— Зіґфріде, як на комп’ютер ти досить заплішений здирник, — говорю я. — Гаразд. Розумієш, ми не могли об’єднати наші кораблі в одне ціле. Вони міцно застрягли за точкою невороття й уже не змогли би повернутися додому. Проте Денні А. виявився моторним парубком, який добре тямив у нюансах законів фізики. І ми застрягли як одне ціле.

Але ми не являли собою одне ціле! У нас було два зорельоти, на яких ми прилетіли нарізно. Якби ми могли котримось чином перенести прискорення з однієї частини системи в іншу і, зваж, загнати корабель іще глибше в безодню й водночас виштовхнути другу частину, то одна з них звільнилася б!

Довга пауза.

— Чому б тобі не випити ще, Робе? — великодушно пропонує Зіґфрід. — Я маю на увазі, щойно ти припиниш плакати.