Розділ 21

— Так, Зіґфріде, не треба заганяти мене у якісь рамки символізму. Я знаю про вагінальні символи тощо. Якщо я кажу «рухався», то це означає, що тунель поїхав від мене.

Я вагаюсь, а потім розповідаю найважчу частину:

— Відтак тунель закрився й Сильвія потрапила у пастку.

Я встаю.

— Проблема в тому, що насправді цього не могло трапитися, — пояснюю я. — В тунель спускаються лише для того, щоб закласти вибухівку і підірвати сланець, а породу видобувають за допомогою бульдозера. Специфіка роботи Сильвії виключає таку ситуацію.

— Роббі, не думаю, що це має значення.

— Я теж так вважаю. Отже, Сильвія виявилася замкненою у тунелі, який обвалився. Я бачив, як крутилася купа сланцю, але то був не сланець, а щось м’яке, нагадувало клапті паперу. У Сильвії була лопата і вона копала отвір, аби вибратись. Я чекав, поки вона вибереться… але вона не спромоглася.

Зіґфрід, перевтілившись ув іграшкового ведмедика, лежить у мене на руках. Він теплий і приємний. Звичайно, то не він. Насправді його ніде немає, хіба що в штаб-квартирі у Ва­шинґтон-Гайтс, де стоять великі машини. Маю лиш автоматичний пристрій віддаленого доступу в костюмі ведмедика.

— Щось іще було, Роббі?

— Та ні. Навіть якщо й було, вже не в тому сні. Проте… в мене якесь відчуття, наче я вдарив Клару по голові, щоб вона не вибралася, бо боявся, що інша частина тунеля завалиться на мене.

По нірках, де гічі ховалися,

По нірках погаслих зірок,

У тунелях ентузіасти каталися,

Шукаючи їх помилок,

Гей ви, до вас ми йдемо!

Загублених гічі всіх знайдемо!

— Що ти маєш на увазі під «відчуттям»?

— Те, що я й сказав. Це не стосується сну, а… не знаю.

Зіґфрід вичікує, а потім випробовує інший підхід.

— Робе, ти помітив, що сказав «Клара», а не «Сильвія»?