Розділ 2. АГРОТУРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Сільський туризм


Агротуристичне господарство: основні ознаки й умови діяльності


Агротуристична діяльність — це надання туристичних послуг гостям, які перебувають у особистому селянському чи фермерському господарстві.

Сільськогосподарські підприємства, які забезпечують населення продуктами харчування, можна умовно поділити на дві категорії:

• особисті селянські та фермерські господарства, які в основному функціонують, використовуючи працю членів сім'ї власника (господаря);

• колективні сільськогосподарські підприємства із значною площею сільськогосподарських угідь, обсягами виробництва товарної продукції, кількістю найманих працівників.

Особисте селянське господарство як основний елемент системи сільського життя і господарювання відходить від моделі традиційного самодостатнього, самозабезпеченого господарства, яке тримає курс на задоволення потреб продукцією власного виробництва. На його місці постають господарства ринкового й комерційного типу, які орієнтовані на потреби ринку й отримання якнайбільшого доходу. З різнобічного й багатофункціонального воно трансформується на господарство спеціалізоване; відтак ця спеціалізація є до певної міри вузькопрофільною і виявляється у різних площинах (відгодівельні, рільничі, овочеві господарства). Ця еволюція зумовлена засадами ринкової економіки, аграрною політикою держави й може формувати напрями розвитку та стан особистих селянських господарств.

Власники особистих селянських і фермерських господарств мають змогу впливати на процеси активізації сільських територій. їх господарства здатні диференціювати свої доходи за внаслідок зміни спеціалізації. Це може бути діяльність, пов'язана з насадженням лісів, обслуговуванням туристів, переробленням сільськогосподарської сировини, торгівлею, ремеслом тощо.

Функціонування особистого селянського господарства, у тому числі агротуристичного, визначається також іншими умовами, до яких належать:

• майновий капітал (машини та сільськогосподарські знаряддя, господарські будівлі й житлові будинки, споруди, які є (або можуть бути) пристосовані для прийняття туристів);

• фінансовий капітал (готівка, заощадження, якими володіє селянська сім'я і які можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, реалізацію туристичних намірів);

• робоча сила (члени родини, їх вік, кваліфікація, освіта, знання, фізичні здібності), що може бути залучена у виробничу діяльність й надання туристичних послуг;

• земля, її площа, територія, яка може бути використана для туристичних цілей (спортивний майданчик, наметове поле, штучні водойми);

• інші засоби господарства (домашні тварини, транспортні засоби, туристичний інвентар), які використовуються у господарстві й можуть бути застосовані для потреб туристів;

• цінності середовища: природні (пасовища, сінокоси, багаторічні насадження, ліси, клімат), культурні (звичаї, обряди, традиції, заходи культури), суспільні (сільські жителі, їх ставлення до туристів, гостинність, доброзичливість).

Важливо, щоби наявні засоби господарства, потенціал сім'ї й оточення правильно використовувались у туристичній діяльності.

Особисте селянське (агротуристичне) господарство характеризується тим, що воно виконує певні функції. З одного боку, воно створює умови для відносно повної само-зайнятості й самодостатності сім'ї, а з іншого — багатьма своїми діями прислуговується ширшому суспільному оточенню, постачаючи надлишки сільськогосподарської продукції для задоволення потреб населення. Воно також слугує туристам — даючи змогу проведення вільного часу, місцевій спільноті — забезпечуючи їй певні економічні вигоди, такі як зменшення безробіття, підвищення життєвого рівня.

Попередні спостереження засвідчують, що можна виділити дві групи селянських господарств, які починають суттєво розвиватися. Першу групу становлять активні селянські господарства, для яких надання туристичних послуг є додатковою діяльністю, яка не вимагає значних фінансових, матеріальних і трудових затрат та реалізовується зазвичай у чітко визначений літній чи зимовий сезон. Отримані доходи частково використовують на розвиток сільського господарства та покращують економічний стан родини. Стандарт пропонованих приміщень невисокий, відчувається відсутність або обмежена пропозиція додаткових туристичних послуг.

Натомість домінуючу групу становлять особисті селянські господарства, власники яких, з причин високих витрат і низьких доходів, відмовилися від виробництва товарної сільськогосподарської продукції й прийняли рішення щодо повноцінного ведення агротуристичної діяльності. Як правило, це господарства, які спеціалізувалися на утриманні великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, кролів, розведенні риб тощо. До цієї групи також належать господарства, які володіють невеликими площами угідь та спеціалізувалися на несільськогосподарській діяльності. їх власники повністю переплановують свою садибу для задоволення потреб гостей (малий пансіонат, заїжджий двір, притулок), зберігаючи при цьому домашню атмосферу, додатково вводячи елементи, які підсилюють сільський стиль життя селян певної території До цієї групи належать й господарства, які були придбані мешканцями міст, котрі вважать цю діяльність перспективною, що в свою чергу підтверджує їх соціальний статус[1].

Особисте селянське господарство можна прирівняти до промислового підприємства безперервного циклу виробництва. У ньому дуже обмежене поняття вільного часу, відпустки. Отже, таке господарство може надавати туристичні послуги впродовж року, під час сезону та в міжсезонний період.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сільський туризм» автора Кудла Н.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. АГРОТУРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Визначення місця сільського туризму в системі наукових дисциплін

  • Основи сільського туризму

  • Етапи змін розвитку туризму на сільських територіях

  • Визначення видів туризму у сільській місцевості

  • Агротуризм

  • Агроекотуризм

  • Розділ 2. АГРОТУРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
  • Оцінка туристичної привабливості села та його околиць

  • Вплив елементів інфраструктури на визначення місця сільського відпочинку

  • Дорожня інфраструктура

  • Розділ 3. ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

  • Методи встановлення цін

  • Ціноутворення на основі витрат

  • Бізнес-планування у сільському туризмі

  • SWOT - аналіз агротуристичної діяльності

  • Джерела фінансування агротуристичної діяльності

  • Інвестиційна програма агротуристичного господарства

  • Розділ 4. ОСНОВИ МАРКЕТИНГУ АГРОТУРИСТИЧНОГО ГОСПОДАРСТВА

  • Внутрішні й зовнішні чинники агротуристичної діяльності

  • Цільові групи споживачів послуг сільського туризму

  • Продукт сільського туризму

  • Дистрибуція агротуристичної пропозиції

  • Використання елементів комплексу популяризації в агротуристичній діяльності

  • Значення персоналу в сфері сільського туризму

  • Використання Інтернету в сільському туризмі

  • Розділ 5. ЯКІСТЬ У СІЛЬСЬКОМУ ТУРИЗМІ

  • Катетеризація сільської бази розміщення

  • Якість як визначальний чинник пропозиції сільського туризму

  • Гарантування безпеки у сфері сільського туризму

  • Розділ 6. ІНСТИТУЦІЙНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

  • Агротуристичне дорадництво та підготовка кадрів

  • Формування навчальної агротуристичної стратегії

  • Вступ до туристичного бізнесу

  • Розділ 7. ОСНОВИ СІЛЬСЬКОЇ ГОСТИННОСТІ

  • Розташування й екологічні умови

  • Умови розміщення

  • Селянська сім'я та її схильність до агротуристичної діяльності

  • Принципи перебування в агротуристичному господарстві

  • Розділ 8. ШАНСИ І ЗАГРОЗИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

  • Розділ 9. СІЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ У ДЕЯКИХ КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ І БЛИЖНЬОГО ЗАРУБІЖЖЯ

  • Німеччина

  • Франція

  • Польща

  • Словаччина

  • Сільський туризм в інших європейських країнах

  • Угорщина

  • Європейська федерація фермерського і сільського туризму

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ