На початковому етапі ведення агротуристичної діяльності селянинові потрібен капітал, за допомогою якого він створюватиме відповідні умови для прийняття гостей та їх обслуговування. Цей капітал передусім доведеться використати на внутрішній та зовнішній ремонт будинку, благоустрій присадибної території. Іноді селяни скеровують значні фінансові ресурси на пристосування господарських споруд, змінюючи їх цільове призначення. Зазвичай сукупні витрати перевищують стартові можливості місцевих інвесторів.
Основним джерелом необхідного капіталу переважно є нагромаджені власні засоби у вигляді готівки, банківських депозитів, а також цінні папери. На відсутність стартового капіталу скаржиться більшість селян, що отримують низькі доходи від сільськогосподарської діяльності. Більш підприємливі селяни шукають інших можливостей отримання доходу: працевлаштовуються у різні галузі народного господарства, а саме: будівництво, транспорт, виробничі підприємства та сферу послуг. Дуже багато працездатного сільського населення виїхало як трудові мігранти за кордон. Як наслідок, у сільську місцевість надходить заробітчанський капітал, який може бути вкладений у нову діяльність з надання туристичних послуг.
Капітал для ведення агротуристичної діяльності селянським господарством може походити з різних джерел, а саме:
• внутрішній та зовнішній капітал;
• власний і позичений капітал;
• первинний та вторинний капітал.
Джерелом внутрішнього капіталу є перетворення (продаж) матеріальних благ на фінансові засоби (гроші). Зовнішній капітал становить прибуток з обороту, відсотки за користування депозитом, цінними паперами чи іншими угодами. У межах внутрішнього фінансування найчастіше вирізняють два способи отримання фінансових засобів, а саме шляхом зміни структури майнових ресурсів (зміна структури нерухомості) та створення довгострокового резерву й притримання доходу у господарстві. Зміни у структурі нерухомості відбуваються у результаті фінансування додаткових інвестиційних проектів або раціональнішого її використання.
Власний капітал охоплює фінансування заходів з майнових або грошових вкладів, а також з участі. Між наведеними трьома джерелами надходження ресурсів існує досить суттєва різниця, тому що отримання коштів з участі й вкладів належить до зовнішнього капіталу, натомість дохід від господарської діяльності — до внутрішнього капіталу. За умови зовнішнього інвестування маємо справу із зобов'язаннями, а за внутрішнього — із самофінансуванням.
До позиченого капіталу належить фінансування за допомогою кредитів, позик та інших зобов'язань. Політика фінансування сторонніми засобами полягає в тому, що кредитор (наприклад, банки, кредитні спілки, фізичні особи) надає власні кошти іншим юридичним чи фізичним особам, якщо вони погоджуються на визначені умови. Особа, яка користується цими засобами, є кредитором стосовно до дебітора. Позичений капітал характеризується передусім тим, що мусить бути повернутий у зазначений в угоді термін разом із відсотками. Фінансування господарства із засобів залученого капіталу може виявитися вигідним з погляду податкових відносин. Відсотки за використання позиченого капіталу відносять до витрат виробництва, в результаті чого сума за відсотками зменшує податкову базу, а отже, й податкове навантаження. Стороннє фінансування може також бути вигідним з погляду формування прибутку в господарстві, що актуально тоді, коли отриманий прибуток завдяки позиченому капіталу перевищує витрати на його обслуговування.
Стороннє фінансування не завжди виражається у формі грошових ресурсів, це можуть бути також товарний кредит або гарантії. У випадку гарантії суб'єкт не отримує ані грошей, ані товарів, а лише доручення, яке є підтвердженням вірогідності повернення кредиту або позики. Залежно від періоду, на який оформляється капітал, кредити можна поділити на коротко-, середньо- і довготермінові. На практиці короткотерміновими вважають ті кредити, які зазвичай надають на період до одного року. Середньотермінові кредити надаються кредитними установами на період від одного до п'яти років, а довготермінові — понад п'ять років.
Для селян дуже вигідними є пільгові кредити. У Польщі для надання пільгових кредитів була спеціально створена Агенція реструктуризації та модернізації сільського господарства. її головна мета — забезпечення умов (інфраструктури) для розвитку підприємництва серед селян та жителів сіл. Ця агенція є посередником у покритті витрат у сфері розбудови й модернізації сільської та сільськогосподарської інфраструктури: будівництва каналізації, водопроводів, ремонту автодоріг, відновлення пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції.
Основним джерелом фінансування агротуристичних господарств є власний капітал селянської сім'ї. Він існує в матеріальній (будинки, земля, оснащення, продукти харчування), а також у грошовій формі (готівка, грошові кошти у банку, цінні папери, дебіторська заборгованість). Характерною рисою діяльності цих господарств є те, що понад % сукупного капіталу (власного і залученого) зосереджено в основних засобах і близько 20% — в оборотних. Забезпечення нормального функціонування туристичної діяльності вимагає періодичного оновлення й утримання на відповідному рівні основних і оборотних засобів, що є можливим лише за швидкого їх обігу й відшкодування здійснених витрат. Отже, потрібно звертати особливу увагу на грошові надходження й зміну грошових потоків.
Обсяг і ритмічність одержання доходу з сільського туризму, як уже зазначалося, залежать від багатьох чинників. Найважливішими серед них є:
• кількість та якість приміщень у господарстві, які підготовлені відповідно до сподівань потенційних клієнтів. Значне збільшення кількості кімнат не рекомендується з огляду на порушення умов щодо затишного розміщення, що становить важливу ознаку сільського туризму. У багатьох країнах, наприклад, введені обмеження (на законодавчому рівні) щодо кількості кімнат, ліжок тощо. В Україні Постановою кабінету міністрів №297 від 15 березня 2006 р. передбачено, що в межах підприємницької діяльності (з відповідним оподаткуванням) може бути надано туристам до 10 місць. Окрім того, згідно з цією Постановою, фізичні особи — власники індивідуальних засобів розміщення можуть надавати послуги без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. У проектах законодавчих документів точиться дискусія щодо кількості кімнат, яку можуть надавати туристам у селянському будинку і яка сумарно не буде предметом для зацікавлення податковою інспекцією. За остатніми даними, ця кількість кімнат не може перевищувати п'яти, однак для цього доцільно провести вибіркову інвентаризацію сільської нічліжної бази для визначення середньої кількості кімнат, яку можуть надавати власники селянських господарств туристам;
• кількість проданих ліжко-місць, яка забезпечує окупність діяльності. За даними наших спостережень кількість проданих днів зросла практично у всіх господарствах Карпатського регіону, однак ця тенденція дуже відрізняється в окремих районах і періодах. Мінімальною окупністю послуг прийнято вважати 50-70 днів перебування гостей упродовж року. Щоби збільшити цю кількість, потрібно розширити пропозицію послуг, провести рекламу нових, атракційних послуг у будь-яку пору року. Наприклад, святкування релігійних подій, сільських свят, днів народжень, ювілеїв, організація корпоративних заходів, відпочинок вихідного дня з дітьми та інші види організації вільного часу;
• кількість та атракційність туристичних послуг. Як правило, найбільш розповсюдженими є послуги з розміщення й харчування, а також реалізації продукції домашнього виробництва й переробки (молоко, яйця, сметана, сир, мед, фрукти, овочі, різноманітні напої). До туристичних атракцій належать: водні види рекреації, верхова їзда, риболовля, збирання лісових ягід, грибів, участь у господарських роботах, участь у регіональних культурних заходах. Практика засвідчує, що туристи найбільше полюбляють смачні домашні страви, тишу й можливість активного чи пасивного відпочинку в околиці;
• рівень цін, який забезпечує повернення вкладених коштів та робить надання туристичних послуг прибутковою справою, а одночасно гарантує зростання попиту на пропоновані послуги. Селянин прагне такої ціни, яка дає йому прибуток, турист очікує ціну, яка відповідає його фінансовим можливостям. Проблематика ціноутворення у сільському туризмі є надзвичайно актуальною і для селянина, і для туриста. Визначити ціну на агротуристичний продукт — дуже складно з огляду на комплексність і різноманітність послуг та їх специфічні властивості (нематеріальний характер, неможливість збереження, мінливість якості тощо). Щоби подолати ці труднощі, потрібні економічні методи, які дають змогу встановити оптимальну ціну на поодинокі послуг чи їх пакети.
Інвестиційна програма агротуристичного господарства
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сільський туризм» автора Кудла Н.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джерела фінансування агротуристичної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
