• оздоровча (оптимальний режим фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних чинників на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, підтримка організму на належному фізичному рівні);
• спортивна (створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка до змагань).
Розвиток сільського туризму — це також можливість господарської активізації багатьох сільських регіонів і сіл, які характеризуються низькими доходами від сільськогосподарської діяльності, проблемами збуту своєї продукції, високим рівнем безробіття і повсюдною еміграцією молоді. Для багатьох селян надання туристичних послуг може бути додатковим джерелом одержання доходів.
Сільський туризм може розвиватися за тісної співпраці зацікавлених селян, які надають туристичні послуги, з органами місцевого самоврядування. Саме місцева влада має забезпечити високу якість туристичних послуг і відповідну комунальну інфраструктуру (дороги, стоянки, централізоване водопостачання та водовідведення, телефонізацію, безпеку тощо). Сільські ради, розвиваючи сільський туризм, мають запропонувати широкий вибір приватних садиб, магазинів, спортивних і рекреаційних об'єктів та супутніх послуг.
Мальовничі сільські краєвиди, місцевий фольклор і ремесло, а також продукти сільського господарства — це приклади засобів, які сільська спільнота може використовувати, пропонуючи різноманітний і цікавий туристичний продукт. Ріки, озера, ліси, гори є важливим елементом туристичних засобів села, які створюють умови для розведення риб і тварин, що може зацікавити шанувальників риболовлі чи "тихого полювання". Ці території можуть становити базу для набуття кваліфікації й досвіду у водних чи зимових видах спорту, таких як плавання, рафтинг, лижні перегони, спортивне орієнтування. Свою відпустку можна урізноманітнити збиранням лісових плодів та лікарських рослин з місцевим провідником; це залишає приємні й незабутні спогади. Основні чинники розвитку сільського туризму відображено на рис. 1.4.
Сільський туризм скоріше орієнтований на індивідуального туриста, малі сімейні групи, які подорожують автомобілями, аніж на великі масові та організовані товариства. Пропозиція сільського туризму може бути спрямована до сімей з дітьми, людей з особливими потребами, осіб похилого віку, шанувальників природи, товариських груп, членів організацій (наприклад, екологічних, спортивно-оздоровчих).
Результати спостережень засвідчують зрослу динаміку вітчизняних і закордонних туристів, зацікавлених відпочинком у Карпатському регіоні, що зумовлює розвиток бази розміщення у сільських районах — від готелів, заїздів, притулків, кемпінгів, пансіонатів до приватних селянських садиб.
Виникла потреба створення додаткових туристичних атракцій у сільській місцевості для організації дозвілля відпочивальників. У різних регіонах було відкрито кінні ферми, з'явилися рибальські села, приватні зоокутки, мисливські будиночки, парки птахів, страусові ферми, домашні музеї, пасіки тощо. Об'єднання всіх складових — сільських садиб, культурно-етнографічних центрів, майстерень народних промислів, атракцій — підносить сільський туризм на новий рівень — у кластерну систему [2].
Рис. 1.4. Чинники розвитку сільського туризму
Одним із основних викликів, що постав перед сільським туризмом у нашій країні, є відсутність скоординованого розвитку й популяризації цієї форми відпочинку. Об'єкти й атракції сільських територій зазвичай доволі розосереджені, маловідомі, погано рекламовані й важкодоступні. Тому потрібно створювати й розвивати локальні та регіональні об'єднання власників агротуристичних господарств, осередки спілки сприяння розвитку сільського туризму, які відповідатимуть за стандартизацію, категоризацію, знакування, маркетинг, у тому числі й популяризацію, місцевих туристичних продуктів. Практика доводить, що товариства, які створені з ініціативи сільських жителів, з відповідною підтримкою органів місцевого самоврядування, регіональної і центральної влади, наукових і громадських організацій, мають значні успіхи у розвитку і господарській активізації сіл. Сприяння поширенню сільського туризму, уніфікація і сталість податкових правил, пільгові кредити і розуміння потреб сільської спільноти можуть принести користь і державі, і селянам.
Варто також зазначити, що розвиток сільського туризму в Україні тримається винятково на сільських ентузіастах. Держава не поспішає з наданням пільгових кредитів. Крім того, у селян виникають труднощі з рекламою своєї діяльності. Якщо в межах області ще є можливість заявити про свою справу, то в масштабі держави зробити це дуже важко. До того ж в Україні сільські господарі, що займаються сільським туризмом, працюють нелегально, позаяк в державі не існує законодавчого акту, який би регулював механізм функціонування системи сільського туризму. Законодавчо-нормативна неврегульованість значною мірою стримує вихід сільського туризму як на внутрішній, так і на міжнародний туристичний ринок, не дає змоги розвивати цей вид туризму у сільськогосподарських депресивних районах із значними показниками незайнятого населення. Існують нормативні акти, що регламентують ведення курортного і готельного бізнесу, але вони непридатні для сільського туризму. Адже, якщо господаря змусити утримувати всю структуру органів забезпечення, то його бізнес негайно буде зруйновано.
Комплексний підхід до вирішення посталих завдань — це робота на роки. Розвиток сільського туризму вимагає ширшого мислення і гнучкої діяльності з використанням передового досвіду та аналізу можливих помилок. Тому важливою ділянкою роботи сільських представників є вироблення і обговорення місцевих програм розвитку територій, які становитимуть частину програми соціально-економічної стратегії села .
Агротуризм
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сільський туризм» автора Кудла Н.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Визначення видів туризму у сільській місцевості“ на сторінці 2. Приємного читання.
