• видавати закордонні паспорти у короткий термін;
• не вимагати при видачі закордонних паспортів додаткових документів;
• увести розумну плату за видачу закордонного паспорта;
• термін дії закордонного паспорта має становити не менше 5 років з необмеженою кількістю поїздок за кордон;
• закордонний паспорт повинен знаходитися у власника, його не можна конфісковувати або вилучати;
• приведення закордонних паспортів усіх держав у відповідність з міжнародними стандартами (можливість їх перевірки за допомогою електронних комп'ютерних систем) [16, с. 188].
Слід зауважити, що із збільшенням кількості туристів, виїжджаючих з України, значно зросла кількість загублених документів, причому крадіжки - це не єдина причина такої ситуації. Туристам можна порекомендувати мати при собі декілька ксерокопій першого аркуша свого закордонного паспорта, які слід розкласти у різні місця багажу. При втраті паспорта необхідно негайно зв'язатися з посольством або консульством, де цілодобово знаходиться черговий (телефони в обов'язковому порядку повинні бути у кожного туриста на звороті ксерокопії закордонного паспорта).
В процесі проходження прикордонного контролю при в'їзді до більшості країн крім перевірки паспорта потрібно заповнити латинськими літерами відповідний бланк імміграційної картки. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", імміграційна картка - це документ, що містить інформацію про іноземця або особу без громадянства, які в'їжджають в Україну чи виїжджають за її межі, та заповнюється у випадках і порядку, що визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону [64].
Імміграційна картка заповнюється особисто іноземцем або особою без громадянства або, як виняток, особою, яка супроводжує іноземця чи особу без громадянства, окремо на кожну особу, яка вписана в паспортний документ і перетинає державний кордон разом з власником цього документа у пункті пропуску через державний кордон під час в'їзду в Україну.
Для в'їзду в іншу державу, крім дійсного закордонного паспорта, туристу потрібно одержати спеціальний дозвіл (візу). Віза - це відповідна позначка (печатка, марка, етикетка) у паспорті іноземного громадянина. Вона видається офіційними (консульськими) установами тієї держави, куди прямує власник паспорта, на підтвердження того, що останньому дозволений в'їзд на відповідний термін у цю країну. За видачу візи справляється мито (консульський збір), якщо інше не передбачено міждержавними угодами двох або більше країн.
Іноді віза може мати вигляд чорнильного відбитка печатки, у який записуються персональні дані туриста і дозволені строки перебування в країні, або спеціальної марки, що вклеюється у закордонний паспорт (рис. 3.9, 3.10).
Рис. 3.9. Візи Уругваю, Чилі та Аргентини - чорнильні відбитки печаток
Рис. 3.10. Візи Єгипту та Туреччини - спеціальні марки
В більшості країн світу віза перетворилася на особливу кольорову етикетку, що містить спеціальну голограму та скановану фотографію туриста, а також володіє багаторівневою системою захисту від підробки. В етикетці візи містяться наступні позначки: держава або держави, у яких може перебувати власник візи впродовж терміну її дії, дати першого дня в'їзду та останнього дня можливого перебування, місце і дата видачі, вид візи та інші дані (рис. 3.11).
Рис. 3.11. Шенгенські візи - кольорові етикетки з голограмою та фотографією
Але віза - це тільки частина питання, пов'язаного з в'їздом в іншу країну та існуючими туристичними формальностями. Іноді імміграційні служби держав вимагають від іноземних туристів, які в'їжджають на їх територію, крім паспорта, візи, страхового полісу та зворотного квитка, мати ще фінансові кошти, достатні для цивілізованої поїздки. Хоча віза є основним документом для відвідування іноземної країни, туристу слід пам'ятати: вона не дає гарантії, що закордонна подорож обов'язково відбудеться.
Віза лише підтверджує, що паспорт туриста зареєстрований у консульській установі тієї держави, яка має бути відвідана. Остаточне рішення про в'їзд в країну приймається лише імміграційними (прикордонними, поліцейськими) та іншими компетентними органами на кордоні держави. Якщо особа, що в'їжджає в країну, на думку імміграційних служб з яких-небудь причин не відповідає статусу туриста, то їй в'їзд може бути не дозволений, незважаючи на діючу візу, видану посольством. Подібна практика усе більше розповсюджується на кордонах європейських держав, оскільки це вимога керівництва Євросоюзу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання туристичної діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Паспортні та візові формальності“ на сторінці 5. Приємного читання.
