Поняття, види та функції туристичних формальностей
У сучасному світі система туризму, її підсистеми та елементи можуть бути не тільки об'єктами безпеки, але й джерелами небезпеки (туристи умисно або з необережності руйнують пам'ятники природи, історії та культури; підприємці хижацькі експлуатують туристичні ресурси і використовують працю неповнолітніх осіб, органи виконавчої влади та їх посадові особи встановлюють для туроператорів додаткові адміністративні бар'єри, таким чином перешкоджаючи свободі надання туристичних послуг).
Цивілізована держава не може залишатися осторонь від цих негативних явищ та процесів, вона має створювати адекватні захисні механізми. Ефективним засобом протидії зазначеним загрозам виступають "туристичні формальності". Належне виконання і дотримання усіма суб'єктами правовідносин у сфері туризму законно встановленнях формальностей не дозволяє перетворити систему туризму та її елементи у джерело небезпеки.
Поняття "туристичні формальності" увійшло в практику завдяки широкому використанню цього терміну в міжнародних нормативно-правових актах. Наприклад, у документах ЮНВТО поняття "формальності" зазвичай використовується у нейтральному або негативному значенні: "документи", "процедури", "перепони", "бар'єри" та ін.
Науковці пропонують різні трактування туристичних формальностей. М.М. Марінін визначає їх як правила, умови та дії, необхідні з точки зору законності та встановленого у державі порядку, яких мають обов'язково дотримуватися під час організації, оформленні та здійсненні подорожі [29, с. 7]. На думку B.C. Сеніна, туристичні формальності - це процедури, пов'язані з дотриманням туристами, які перетинають державний кордон, певних умов, правил і вимог, встановлених державними органами країн виїзду та перебування [74, с. 115].
Згідно Гаазькій декларації з туризму, "формальності є перешкодою для розвитку туризму, якщо їх виконання погано організовано, звернення громадян елементарно не задовольняються, процедури надто складні та тривалі у часі, стягується надмірна плата за більшість адміністративних послуг" [16, с. 277].
Деякі туристичні формальності безпосередньо стосуються самого туриста: необхідність одержання закордонного паспорта, візи, страхового полісу, дотримання порядку проходження прикордонного контролю та митного огляду, оформлення сертифіката про щеплення під час подорожей у небезпечні країни. Інші формальності стосуються туристичного підприємства. Вони включають умови, які йому потрібно виконати для того, щоб займатися туристичним бізнесом: одержати ліцензію, дотримуватися вимог за істотними умовами договорів, правильно організовувати тур (надавати туристу програму обслуговування на маршруті, ваучери, інформаційний листок, рекомендовані правила поведінки в іноземній країні).
Порядок в'їзду та перебування подорожуючих осіб у іноземній країні, так само як і міжнародна туристична діяльність, буде ще довгий час знаходитися під державним контролем. Це пов'язано, насамперед, з існуючими відмінностями у соціально-економічному розвитку країн світу, а також неоднаковим розумінням представниками різних держав таких категорій як добра воля, порядок, моральність, законність тощо.
У теоретичному аспекті порядок в'їзду іноземних громадян в ту або іншу державу та пов'язаний з цим ступінь "жорсткості" або "м'якості" туристичних формальностей залежить від інтересів самої держави в аспекті її безпеки, суспільного правопорядку, а також прав і свобод громадян. На різних історичних етапах розвитку країни баланс порушується: періодично переважає одна або інша сторона. З усуненням відмінностей у соціальному та економічному розвитку держав, приведенні норм права до одного рівня, а також при єдиному розумінні прав людини як "громадянина світу" (а не окремо взятої країни), туристичні формальності будуть максимально спрощені та переважатиме вільний порядок в'їзду-виїзду за кордон.
М.М. Марінін зазначає, що правовий режим міжнародного туризму складається із сукупності норм права країни постійного проживання туриста і тієї держави, куди здійснюється подорож, або найчастіше кількох держав за маршрутом туру одночасно. Тому спрощення туристичних формальностей у кожній країні світу має йти шляхом відповідності до перевіреної міжнародної практики. При повному збігу норм права кількох країн туристичні формальності стають у них єдиними. Інакше кажучи, усі регламентуючі та обмежувальні рамки фактично зникають: для поїздки з однієї країни в іншу - не потрібно закордонного паспорта, візи, страхового полісу, проходження прикордонного або митного контролю. Досвід країн Європейського союзу та Шенгенська угода про єдиний туристичний простір для переважної більшості європейських держав яскраво це демонструють [29, с. 17].
Шенгенська угода - договір "Про скасування паспортного та митного контролю між країнами Європейського союзу" - була підписана у містечку Шенген (Люксембург) 14 червня 1985 р. сімома європейськими державами (Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією, Німеччиною, Португалією, Іспанією). За цим договором Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція погодилися поступово скасувати контроль на спільних кордонах і запровадити свободу пересування для всіх громадян країн Європейського союзу, які підписали цю угоду [16, с. 322].
У 2014 р. до Шенгенського простору входили 22 з 28 держав-членів ЄЄ: усі "старі" держави-члени ЄЄ (крім Великобританії та Ірландії), всі "нові" держави-члени ЄЄ (крім Кіпру, Румунії, Болгарії та Хорватії), дві країни Європейської економічної зони (Норвегія та Ісландія), а також Швейцарія. Включено до Шенгенської зони: всі неєвропейські території Португалії та Іспанії: Азорські острови, Мадейра, Сеута, Мелілья, Канарські острови. Дія Шенгенської угоди не розповсюджуються на усі заморські території Франції, Арубу та Нідерландські Карибські острови (Нідерланди), Гельголанд та Бюзінген (Німеччина), Свалбард (Норвегія), Північний Кіпр (рис. 3.1).
Слід зазначити, що Шенгенський простір "без кордонів" діє на практиці менше двадцяти років: майже всі його нормативи є унікальним прецедентом у міжнародних відносинах і ніде раніше не використовувалися. Отже, створення простору, вільного від внутрішніх прикордонних перевірок, стає можливим лише там, де панує найвищий рівень довіри та взаємодії між правоохоронними системами, державами і суспільством в цілому.
Рис. 3.1. Кордони Шенгенської зони у 2014 р.
Разом з тим, для інших держав світу участь у єдиному туристичному просторі - справа далекого майбутнього. Систематичні порушення подорожуючими особами тих або інших норм і правил змушують країни бути скоріше "формалістами", аніж гостинними господарями. При такому суворому підході турист під час подорожі потрапляє вже не стільки в "індустрію гостинності", скільки починає зустрічатися із жорсткою поліцейсько-адміністративною системою, яка стоїть на охороні інтересів своєї країни, захищаючи її від незаконних переселенців, іноземних заробітчан, міжнародного тероризму та інших "негараздів".
Рис. 3.2. Візові передумови для перебування в країнах Європейського союзу
Загальна декларація прав людини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй у 1948 р., проголосила рівність усіх людей, затвердила їх право на життя, свободу, особисту недоторканність, гуманне ставлення, повагу, відпочинок і дозвілля, розумне обмеження робочого дня та оплачувану періодичну відпустку. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Зокрема відзначалося, що усі держави світового співтовариства є юридично рівними суб'єктами міжнародних відносин та зобов'язані поважати права та свободи людини. Основні положення цього важливого документа слугують правовим фундаментом міжнародного туризму [16, с. 169].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання туристичної діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Туристичні формальності та безпека у туризмі“ на сторінці 1. Приємного читання.
