У процесі переходу до ринкової економіки українське суспільство переживає системні перетворення у всіх сферах життєдіяльності: політичній, правовій, економічній, соціальній. Динамізм та новизна таких змін вимагають творчого переосмислення багатьох фундаментальних і прикладних проблем правознавства. Це повною мірою стосується і такої важливої сфери соціально-культурної та економічної діяльності, як туризм.
На даному етапі ринкових перетворень в Україні відбувається активізація національного правового режиму: розробляються нові закони, вносяться корективи в діючі нормативно-правові акти з урахуванням потреб громадянського суспільства, ринкових відносин та міжнародних стандартів. Правова база сфери туризму ґрунтується в першу чергу на відповідних положеннях Конституції України.
Згідно зі ст. 45 Конституції України, "кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки". Відповідно до ст. 33 Конституції України, "кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну" [23].
Ст. 42 Конституції України залишає за кожним громадянином право на "підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт" [23].
Ці конституційні положення створюють вихідну правову базу для організації виробництва та продажу туристичних послуг через здійснення підприємницької діяльності.
У Конституції України міститься ще одне важливе положення, яке впливає на процес регулювання туристичної діяльності. Йдеться про ст. 9 Конституції України, відповідно до якої "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України" [23].
Раніше ми відзначали, що розвиток сучасного туризму неможливий без розширення міжнародних зв'язків у цій галузі. Це стосується також зарубіжних нормативно-правових актів, які усе більше уніфікуються та переймаються національним законодавством. Так, у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права йдеться про право на свободу пересування, право на відпочинок, право на свободу вибору сфери професійної діяльності тощо. Міжнародним співтовариством прийнята велика кількість спеціальних документів, що регулюють різні напрями туристичної діяльності. Зазначимо лише, що їх прийняття надало додатковий імпульс розвитку вітчизняного туризму, викликало необхідність гармонізації національного туристичного законодавства з іноземним.
Цілком зрозуміло, що із здобуттям Україною своєї незалежності першочерговою проблемою у вітчизняному туризмі стала необхідність прийняття державного акту, що виключив би стихійну нормотворчість та направив роботу кількох тисяч вітчизняних туристичних організацій та індивідуальних підприємців у єдине правове русло, де поряд з нормами цивільного і господарського права діють спеціальні норми, що безпосередньо регулюють туристичну діяльність.
15 вересня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про туризм". Уперше туристичну діяльність регулював правовий акт, що має вищу юридичну силу - Закон. У його преамбулі вказувалося, що він "визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей" [68]. Закон встановив засади раціонального використання туристичних ресурсів та врегулював відносини, пов'язані з організацією та здійсненням туристичної діяльності на території України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про туризм", реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:
• визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;
• визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;
• спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
• визначення основ безпеки туризму;
• нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);
• ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
• встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
• організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;
• визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання туристичної діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативно-правове забезпечення державного регулювання туристичної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
