Овчини

Основи рослинництва і тваринництва

До хутрової сировини відносяться шубні і хутрові овчини і смушки. Овчина — шкура, знята з вівці, основний вид сировини для хутряних виробів.

Шубні овчини одержують при забої грубововнових овець (вироби з них носять міздрею вверх). Вони повинні бути теплими, міцними і легкими. Теплові якості овчин залежать від міцності і щільності міздрі, густоти і довжини хутра, співвідношення пуху й ості. Міцність при носінні визначається міцністю міздрі, зв'язком хутра із шкірою, оптимальним співвідношенням пуху й ості. Легкість обумовлена товщиною міздрі, тониною шерстинок, оптимальною густотою і довжиною хутра, мінімальним вмістом жиропоту. Шубні овчини поділяють на три види: романівські, російські і степові. Романівські овчини одержують від овець романовської породи, по легкості, міцності і красі вони є кращими у світі. Російські овчини одержують від овець усіх грубововнових порід, крім курдючних і смушкових, від яких одержують степові овчини. Степові овчини низької якості — важкі, недостатньо теплі, шерсть містить багато грубої ості і навіть мертвого волоса.

Хутрові овчини одержують від тонкорунних, напівтонкорунних і напівгрубововнових овець. Вироби з них носять хутром назовні, а міздрею усередину. Овчини повинні бути легкі з високими тепловими якостями, гарним хутром. Хутрові овчини високої якості одержують від овець таких порід: асканійська, радянський меринос, ставропольська, кавказька, цигайська, горьківська, ромні-марш, куйбишевська і деякі інші. В овчин від напівгрубововнових овець не вирівняне хутро.

Шкіряні овчини — це шубні чи хутрові овчини, але які мають ряд значних недоліків у шерстному покрові з дуже короткою вовною (довжина менш 2,5 см). Такі овчини не використовуються для вироблення шубних чи хутрових виробів і надходять до шкіряних заводів для вироблення шкіри.

Довжину (висоту) хутра вимірюють у розправленому, але не витягнутому виді (від основи до верхньої частини) штапеля або косиці, на боковій частині овчини. Площу овчини визначають виміром довжини і ширини з наступним перемножуванням цих величин і виражають у квадратних дециметрах.

У окрему категорію шубних овчин виділяють овчини овець романівської породи і їх помісей з північнокуцохвостими вівцями. У романівських овчин пух довше за остюк, утворює кільчасті завитки. Колір сіро-блакитний різних відтінків. Шкірна тканина щільніша, міцніше і легше, ніж у овчин інших видів.

Площу овчини визначають множенням її довжини (від верхнього краю шиї до хвоста) на ширину (вимірювану по лінії на 3-4 см нижче за нижній край переднього паху). Довжину курдючної овчини визначають по хребту до лінії, що сполучає нижні западини задніх кінцівок, не рахуючи курдюка. Для вимірювання овчину розпрямляють, але не розтягують. При вимірюванні площі овчини, висушеної з натягненням на рамі, з її фактичної площі роблять знижку 10 %. Вимірюють довжину і ширину з точністю до 1 дм.

При консервації площа овчини змінюється. Тому встановлена шкала перерахунку площі законсервованої овчини на площу її в парному стані.

Консервують овчини не пізніше ніж через 2 год після зняття шкури, але не раніше, ніж шкура остигне. Основні способи консервації хутряних і шубних овчин — прісно-сухий, сухосолений, мокросолений, кислотно-сольовий.

Заморожені овчини повинні бути розморожені і законсервовані мокросоленим способом. Розподіляють овчини по сортах і залежно від кількості пороків, що є на них, і місця їх розташування.

Смушки каракульські

Якість і цінність каракульських шкірок визначаються по наступних основних властивостях: забарвленню, типу і формі завитків, якості волосяного покрову (шовковистість і блиск), щільності завитків, малюнку, площі шкірки і її масі.

Забарвлення волосяного покрову. Від каракульських овець отримують шкірки різних забарвлень: чорна, сіра (блакитна, срібляста, свинцева, сіра, перламутрова, чорно-сіра, сталева, молочна), сур (срібляста, золотиста, бронзова, платинова, янтарна, сталева, полум'я свічки, квітка абрикоси), біла, коричнева, рожева (діамантова), бежева, попеляста і ін. Серед цих забарвлень більше всього цінується каракуль чорного забарвлення (близько 60-65 %), приблизно 3540 % припадає на частку кольорових каракульських шкірок. Забарвлення волосяного покрову — один з головних чинників, що визначають товарну цінність каракуля.

Завитки формою діляться на цінні (валек, боб, вузька гривка), малоцінні (кільце, півкільце, широка гривка), порочні (горошок, штопор, ласи, деформований завиток).

Залежно від форми вальковатих завитків каракульські шкірки підрозділяються на чотири групи смушок: жакетний — з напівкруглими вальковатими завитками; ребристий — з ребристим вальком; плоский — з плоским вальком і кавказький — з перерослими завитками.

Вальковатий завиток — найбільш цінна форма звитості волосків у каракульських шкірок. Волоски вальковатих завитків розташовуються лінійно в безліч рядів паралельно поверхні шкірного покрову. Волосся валька має своєрідну будову і класичну звитість, утворюючи півколо або коло, площини яких лежать паралельно поверхні шкірного покрову. Відстань між вальками і іншими завитками називається швом. По ширині розрізняють вузькі вальки (до 4 мм), середні (4-8 мм) і широкі (8 мм і більш). Довжина вальков — важливий чинник, що впливає на красу і цінність шкірки. Чим довше валек, тим цінніше і красивіше малюнок на кривулі. По довжині вальковатие завитки ділять на коротких (12-20 мм), середніх (20-30 мм) і довгих (30 мм і більш).

Формою вальковатий завиток буває напівкруглий, плоский і ребристий. Напівкруглі вальки мають горизонтальне положення по відношенню до мездре шкірки і лежать в певній послідовності. Волоски, спіральний або серпоподібно зігнуті, складаються в подовжні вальки, розташовані більш менш паралельно один одному. Напрям відкритої сторони завитка — до голови.

Ребристі вальки характеризуються різким незграбним вигином — "зламом" покриваючої частини вальковатого завитка, паралельним розташуванням завитків, направлених відкритою стороною до хвоста.

Плоскі вальки утворюються майже з одних покриваючих волосків, які відразу прямують паралельно до шкірного покрову і відрізняються слабо розвиненим швом, в більшості випадків мають сильний блиск і шовковистий волосяний покрив. Плоский завиток відрізняється від напівкруглого деякій приплюснутістю, що при сильному блиску і шовковистості створює витончений малюнок.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи рослинництва і тваринництва» автора Бірта Г.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Овчини“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Основи рослинництва

  • Озима пшениця

  • Озиме жито

  • Тритікале

  • Яра пшениця

  • Кукурудза

  • Просо

  • Сорго

  • Гречка

  • Розділ 2. Зернобобові культури

  • Горох

  • Кормові боби

  • Квасоля звичайна

  • Чина

  • Розділ 3. Коренеплоди

  • Кормовий буряк

  • Турнепс

  • Розділ 4. Бульбоплоди

  • Топінамбур

  • Батат

  • Розділ 5. Олійні культури

  • Соняшник

  • Ріпак

  • Рижій

  • Редька олійна

  • Льон олійний

  • Рицина

  • Розділ 6. Прядивні культури

  • Коноплі

  • Розділ 7. Кормові культури

  • Багаторічні злакові трави

  • Однорічні бобові трави

  • Частина ІІ. Основи тваринництва

  • Племінна робота та породи великої рогатої худоби

  • Породи комбінованої продуктивності

  • Породи м'ясного напряму продуктивності

  • Годівля і утримання худоби

  • Молочна продуктивність корів

  • М'ясна продуктивність великої рогатої худоби

  • Розділ 9. Свинарство

  • Породи свиней

  • Методи розведення свиней

  • Схрещування

  • Вирощування і утримання свиней

  • Відгодівля свиней

  • Розділ 10. Вівчарство

  • Класифікація та основні породи овець

  • Напівтонкорунні

  • М'ясо-сальне вівчарство

  • Напівгрубошерстні породи

  • Утримання овець

  • Літня годівля і утримання овець

  • Продукція вівчарства

  • Овчини
  • Баранина

  • Біологічні, продуктивні і породні особливості кіз

  • Основні породи кіз

  • Шерстні породи

  • Шерсть і пухова продукція кіз

  • Класифікація козиних пуха і шерсті

  • Молочна продуктивність овець і кіз

  • Розділ 11. Конярство

  • Конституція та екстер'єр коней

  • Масті, відмітини та прикмети

  • Основні напрями і породні ресурси конярства

  • Степові породи

  • Лісові породи

  • Гористі породи

  • Верхові породи і порідні групи

  • Верхово-упряжні породи

  • Рисисті породи

  • Упряжні (робочокористувальні) породи

  • Продуктивне конярство

  • Розділ 12. Кролівництво

  • Оцінка порід кролів за екстер'єром та продуктивними якостями

  • Література