Чину вирощують на продовольчі, кормові і технічні цілі. У зерні чини багато білка (25-34 %). З неї виготовляють крупи, консерви, борошно, крохмаль. За смаковими якостями вона дещо поступається гороху і сочевиці.
Чина — високобілковий корм для худоби, з якого одержують дерть, комбікорм, зелену масу, трав'яне борошно, сіно, силос, сінаж.
На кормові цілі вирощують в суміші з вівсом, горохом, соняшником та іншими культурами.
З насіння чини можна одержувати рослинний казеїн, який використовується при виробництві фанери, тканин, пластмас.
Крім того, чина добрий медонос і є одним з кращих попередників для інших культур. Вирощують її і як сидеральну культуру.
Господарська цінність визначається також стійкістю чини до хвороб і ураження шкідниками. Посіви не обробляються отрутохімікатами проти зерноїдів, а вирощене насіння не піддають газації, оскільки шкідників в ньому немає.
Чина відноситься до давніх культур. Дрібнонасінні форми походять з Південно-Західної поширення Азії, крупнонасінні — з басейну середземноморських країн. Вирощують чину в Індії, Ірані, Туреччині. При вирощуванні на зелений корм урожайність чини досягає 250-350 ц/га, у посушливих районах зменшується до 120-150 ц/га.
Чина — холодостійка культура. При температурі 1 °С насіння починає бубнявіти, а при 2-4 °С — дружно проростати. Чина відноситься до культур, найстійкіших до приморозків. Сходи переносять мінус 5-8 °С, а короткочасні приморозки — до мінус 10 °С. Завдяки регенеративній здатності пошкоджені морозом сходи відростають і можуть дати добрий урожай.
Оптимальна середньодобова температура для цвітіння і достигання 20-22 °С.
Для проростання насіння чина вбирає 101-102 % води від своєї маси. Вона легко переносить посуху у молодому віці. Може тривалий час витримувати посуху, а якщо після неї пройдуть дощі — давати високі врожаї.
У період цвітіння і бутонізації вимоглива до вологості ґрунту. Чина — рослина довгого дня. Вимоглива до світла. У холодні, вологі роки уражається іржею, аскохітозом, формується щупле зерно. Вегетаційний період — 70-125 днів.
Сочевиця
Сочевицю вирощують для продовольчих і кормових цілей. За вмістом білка (до 36 %) в насінні, засвоюваністю організмом людини, за розварюваністю і смаковими якостями вона разом з квасолею переважає всі інші зернобобові культури. Сочевицю використовують для виготовлення супу, каші, киселю, консервів. У харчовій промисловості з її борошна виготовляють печиво, ковбасні вироби, шоколад та ін.
Зерно сочевиці є цінним білковим кормом. Вирощують її на зелений корм і сіно. Ніжна вегетативна маса, що містить 6-10 % білка, за кормовою цінністю прирівнюється до лучного сіна. Використовується на корм солома і полова (до 18 % білка).
Як бобова культура сочевиця збагачує ґрунт на азот і є добрим попередником для зернових культур.
Сочевиця ділиться на дві основні групи: крупнонасінна (діаметр більше 5,5 мм) і дрібнонасінна (діаметр до 5,5 мм).
Висота рослин крупнонасінної 50-70 см, дрібнонасінної — до 50 см.
Зерно крупнонасінної сочевиці зеленого забарвлення має найвищі харчові якості, відзначається високим вмістом білка. При запізненні із збиранням, поганими умовами зберігання зелене забарвлення переходить у коричневе і товарні якості насіння різко знижуються.
Дрібнонасінна сочевиця використовується на корм тваринам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи рослинництва і тваринництва» автора Бірта Г.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чина“ на сторінці 1. Приємного читання.
