Розділ 10. Вівчарство

Черкаські вівці довготонкохвості, характеризуються великими розмірами і грубою шерстю хорошої якості. Жива маса баранів — 70-80 кг, маток — 50-60 кг. Настриг шерсті з баранів — 5-6 кг, з маток — 3,5-3,8 кг; шерсть в основному біла, довга — 15-20 см, з люстровим блиском. Плодючість овець — 120-140 %.

Міхневські вівці довготонкохвості середньої величини; барани важать 67-72 кг, матки — 43-48 кг. Настриг шерсті з баранів — 4,5 кг, з маток — 3,6 кг. Шерсть має як біле, так і чорне забарвлення, відносно м'яка; у ній міститься 43-45 % пуха, 13-15 % перехідного волоса і близько 40 % ості.

Кучугуровські вівці довгожирнохвості, мають довгий хвіст, біля кореня якого є жирові відкладення у вигляді широкої, плоскої подушки, що звужується до кінця хвоста. Вівці великі: барани важать 70-100 кг, матки — в середньому 55 кг, деякі — 70-80 кг. Настриг шерсті з баранів

— 4-6 кг, з маток: 1,4-2,7 кг. Вихід чистої шерсті — біля 70 %.

Напівгрубошерстні породи

Напівгрубошерстні породи овець — сараджинську, таджицьку, алайську, вірменську і гірськокарпатську. Основна особливість цих овець — наявність у них напівгрубої шерсті, в основному білого кольору, придатної для виготовлення килимів високої якості. По зоологічній класифікації сараджинська і таджицька породи відносяться до курдючних.

Сараджинська порода виведена в південно-східних районах колишньої Туркменської РСР шляхом відбору місцевих курдючних овець. Окрім м'яса і сала, від цих овець отримують напівгрубу білу шерсть, цінну для килимового виробництва. Довжина коси близько 17 см, довжина пуха 8 см.

Мінімальні показники продуктивності для маток I класу наступні: жива маса 50 кг, настриг шерсті 2,5 кг. У кращих господарствах жива маса маток 65-75 кг, баранів 90-100 кг. Настриг шерсті з маток складає 3-3,5 кг, з баранів — 4-4,5 кг. Сараджинську породу використовують як покращувачів шерстної продуктивності курдючних овець.

Таджицька порода виведена в колишній Таджицькій РСР відтвірним схрещуванням гіссарських маток із сараджинськими баранами. У роботі були використані також помісі, отримані при схрещуванні лінкольнських баранів з гіссарськими матками. Систематичний і ретельний відбір тварин бажаного типу і вирощування їх в умовах пасовищного утримання дозволили створити нову породу овець.

Тварини таджицької породи, як і гіссарської, відрізняються високою пристосованістю до місцевих умов. У кращих господарствах жива маса маток 70-75 кг, баранів 110-130 кг, молодняка при відлученні від маток у віці 4 міс 40-45 кг. Настриг шерсті з маток складає 2,5-2,7 кг, з баранів — 3,5-4 кг. Шерсть світлого кольору, напівгруба. Плодючість 100-110 ягнят від 100 маток. Мінімальні показники продуктивності для маток I класу таджицької породи встановлені наступні: жива маса маток 65 кг, настриг шерсті 2,3 кг, зокрема митою 1,7 кг.

Алайська порода виведена в господарствах Алайської долини Ошської області Киргизької РСР шляхом схрещування місцевих курдючних овець з прекосами, а на завершуючому етапі — з сараджинськими баранами.

Мінімальні показники продуктивності для маток I класу наступні: жива маса 50 кг, настриг шерсті 2,5 кг. У кращих господарствах жива маса маток 65-75 кг, баранів 90-100 кг. Настриг шерсті з маток складає 3-3,5 кг, з баранів — 4-4,5 кг. Сараджинську породу використовують як покращувачів шерстної продуктивності курдючних овець.

Українська гірськокарпатська порода овець як нове селекційне досягнення у тваринництві затверджена наказом Мінсільгосппроду України від 31 грудня 1993 р. № 363. Розводять українських гірськокарпатських овець у господарствах усіх форм власності передгірних та гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей.

Порода виведена методом відтворювального схрещування місцевих грубошерстих маток типу цакель з баранами цигайської породи. Для розведення "в собі" добирали тварин напів-, 3/4 і 5/8-кровних за поліпшуючою породою, які мали високоякісну довгу неоднорідну шерсть килимового типу і були добре пристосовані до специфічних умов вологого гірського клімату та відгінно-пасовищного утримання. Овець з відхиленням типу шерстного покриву у бік як утоніння, так і огрубіння виключали з селекційного процесу. Перші з них відзначалися надзвичайно низькою пристосованістю до місцевих умов, характеризувалися низькими продуктивністю, відтворювальною здатністю та стійкістю до захворювань, що стало свідченням недоцільності розведення овець з однорідною вовною в Карпатах. Тварин з грубою вовною, які за типом відхилялися в бік місцевої вівці, повторно спаровували з цигайськими баранами. Порода комбінованого шерстно-молочно-м'ясного напряму продуктивності. Вівці невеликі: жива маса баранів-плідників становить 55-65 кг, вівцематок — 38-40 кг.

Шерсть неоднорідна, довга, відзначається доброю вирівняністю як у руні, так і в косиці. Вміст пухових волокон у вовні українських гірсько-карпатських овець становить 45-50%, перехідного волосу 40-45%, ості — 8-10%. Сухих та мертвих волокон зустрічається небагато. Середня тонина шерсті — 32- 36 мкм, що відповідає вимогам І і II сорту промислового стандарту. З дорослих баранів-плідників настригають у середньому 2,4-2,8 кг чистої шерсті, вівцематок — 1,4-1,8 кг. Вихід чистого волокна — в межах 65-75%. Довжина косиці дорівнює 15-25 см, підшерстя — 10-15 см.

Гірськокарпатська шерсть є цінною сировиною як для підприємств легкої промисловості, так і для народних промислів. Технологічні властивості цієї шерсті дають змогу успішно використовувати її для виробництва гладких та ворсових килимів, високоякісних сукон, трикотажу, штучного хутра. Місцеве населення в Карпатах традиційно займається виготовленням гуцульських килимів. Від гірськокарпатських маток після відлучення ягнят за два місяці лактації одержують 30-40 кг товарного молока, в кращих громадських господарствах та індивідуальному секторі — 50 і більше кілограмів. Молоко використовується для виробництва овечого сиру-бринзи, яка користується великим попитом у споживачів.

Показники м'ясної продуктивності залежать від рівня годівлі: після нагулу на природних гірських пасовищах 8-9-мі-сячні ягнята мають живу масу 28-30 кг, після інтенсивної стійлової відгодівлі — 36-38 кг. Забійний вихід — 42-45%, вихід м'якоті з туші — 70-75%.

Після забою від українських гірськокарпатських овець одержують відмінної якості овчини, які використовуються для виготовлення хутряно-кожухових виробів.

Українські гірськокарпатські вівці мають міцну конституцію та тілобудову, характерну для більшості гірських порід: високі, міцні кінцівки, широкі та глибокі груди, довгий тулуб. Це сприяє добрій пристосованості до тривалих переходів по пересіченій місцевості, використання пасовищ на крутих схилах. Барани переважно рогаті, часто горбоносі, матки комолі. Оброслість рунною вовною на голові переважно досягає середини чола, покривний волос білого кольору, але можуть зустрічатися пігментовані плями. Передні кінцівки до середини передпліччя, а задні до скакового суглоба покриті криючим волосом.

Плодючість маток порівняно невисока — 100-110%, при добрій годівлі досягає 130%, однак життєздатність молодняку досить висока — збереженість ягнят до відлучення становить 95-99%.