Розділ «1.3.3. Класифікація і характеристика експертних методів»

Таким чином, використана процедура полягає в систематичній перевірці оцінок шляхом їх послідовного порівняння.

Метод послідовних переваг доцільно застосовувати, якщо число порівнюваних об'єктів не перевищує 7. При більшій кількості об'єктів їх необхідно розбивати на підгрупи, які включають 6 об'єктів. У тих випадках, коли, це неможливо, слід використовувати метод парних порівнянь.

Метод парних порівнянь — заснований на порівнянні об'єктів експертизи попарно для встановлення найбільш важливого в кожній парі.

Застосовується з метою виявлення переваги серед значної кількості факторів, проблем, показників. Експерти можуть просто проводити порівняння з констатацією переваги одного фактора перед другим. Можливе застосування спеціальної шкали переваг, де кожна степінь переваги має свою визначену оцінку.

Метод парних порівнянь може використовуватися і для встановлення сумарних рангів факторів.

Для полегшення процедури складають матриці парних рівнянь, в яких всі об'єкти (чинники) записують в одному і тому ж порядку двічі: у верхньому рядку і крайньому лівому стовпці. Кожен експерт повинен проставити на перехресті рядка і стовпця оцінку для двох порівнюваних факторів. Залежно від того, який фактор є найбільш важливим, ця оцінка буде дорівнювати відповідно 1 або 0. У головній діагоналі такої матриці проставляються прочерки або нулі (таблиця. 1.2).

Таблиця 1.2. Матриця переваг для ранжування за допомогою парного порівняння

Кожна пара факторів може порівнюватися один раз або двічі. Існують різні варіанти часткового парного порівняння: вибір переважного об'єкту із заздалегідь згрупованих пар; часткове парне зіставлення однієї групи об'єктів із усіма іншими, тоді як решта факторів співставляється з деякими іншими; встановлення сумарних рангів факторів.

Метод парних порівнянь інколи поєднують із попереднім ранжуванням об'єктів, при цьому парне порівняння використовується для уточнення переваги окремих об'єктів. В цьому випадку будується додаткова матриця, в якій вказується частка випадків, коли один фактор виявляється більш значимим, ніж інший, в загальному числі отриманих оцінок.

Методи експертної оцінки показників якості товарів — це методи визначення дійсних значень одиничних і комплексних показників якості.

Призначені для визначення значень показника якості розрахунковим або евристичним шляхом у випадках, коли використання вимірювальних методів неможливе або неекономічне з-за надмірних витрат на їх застосування або тривалого часу випробувань. Наприклад, при визначенні смаку і запаху харчових продуктів використовуються тільки органолептичні методи. Вимірювальні методи не дають точної надійної оцінки, не дивлячись на підвищені витрати.

Для диференціальної і комплексної оцінки зразків, які значно відрізняються за якістю, рекомендується визначати значення одиничного показника Р наступним чином:

де Р;5— базове (еталонне значення).

Інший, більш точний метод заснований на дослідженні показників з метою визначення видів залежності і, тобто з метою розробки формул для розрахунків оцінок показників:

Оцінка одиничних показників якості починається з визначення допустимих інтервалів їх зміни (Р; — Р; ) Р; —найкраще значення показника, перевищення якого недоцільне або неможливе. Принципи призначення максимально допустимого значення показника залежать від мети оцінки якості, при цьому необхідно щоб для всіх показників цей принцип був єдиним.

Підвищення надійності експертних оцінок досягаєте шляхом розділення складних операцій на прості, які складають багатоступінчату процедуру оцінки допустимих значень показника. Перехід до кожного наступного рівня здійснюється після прийняття узгоджених рішень на попередній.

Експертна процедура визначення допустимих значень показників якості полягає в ряді операцій:

видачі експертам анкет і пояснювальних записок, в яких перераховані показники якості і описані принципи вибору допустимих значень показників;

заповнення експертами анкет і зазначення конкретних моделей продукції, значення яких вони вважають гранично допустимі;

ознайомлення кожного експерта з оцінками, зазначеними іншими експертами, і їх обговорення;