Розділ «Система удобрення»

За співвідношенні норм азоту 2:1 потенційна продуктивність рослин зростає, проте зростає можливість вилягання посівів внаслідок зниження кількості вільних вуглеводів у запасному фонді листкового апарату рослин, що зазвичай використовують на синтез клітковини та інших вуглеводів, необхідних для посилення механічної стійкості соломи. При співвідношенні норми азоту 1:2 знижується як урожайність, так і білковість зерна ячменю через стимулювання додаткового стеблоутворення разом з відведенням значної кількості азоту ґрунту на вегетаційний ріст пагонів. Встановлено, що поряд з зростанням врожайності мінеральні добрива, насамперед азотні, внесені окремо або сумісно з фосфорно-калійними, позитивно впливають на якість зерна.

Овес так само, як і ячмінь, позитивно реагує на внесення в допосівний період насамперед азотних добрив окремо або азотних у поєднанні з фосфорними.

Овес менше від ячменю реагує на строки внесення мінеральних добрив. Проте за весняного використання їх локальний спосіб ефективніший, ніж внесення врозкид.

Позитивно впливає на врожайність внесення КбоРбоК30-4о до сівби. Значні прирости врожаю забезпечує внесення в рядки під час сівби складних добрив у дозі за фосфором 10-15 кг/га.

При вирощуванні вівса за інтенсивною технологією норми внесення мінеральних добрив у Степу становлять: у північній і північно-західній частині — К40-50Р30-40К30-40, центральній і східній частині — К30-40Р30-40К20-30, південній та південно-західній і в Криму — К30-40Р30-40.

Просо краще реагує на внесення мінеральних добрив навесні, ніж восени. Найбільш ефективне локальне внесення. Частину азотних добрив на широкорядних посівах у дозі 15-20 кг/га діючої речовини доцільно застосовувати у підживлення під час першого обробітку міжрядь.

За нестачі добрив для допосівного внесення доцільно використовувати їх малими дозами в рядки під час сівби переважно у вигляді складних добрив (10-15 кг/га за фосфором).

При вирощуванні проса за інтенсивною технологією мінеральні добрива використовують в таких орієнтовних нормах: у північному і північно-східному Степу — ї!40-60Р40-50К40-50; центральному та східному — ї140-60Р40-50К30-40; південному та південно-західному Степу і Криму — 3о-45Р3о-4о (менша норма — після угноєних попередників, більша — після неугноєних).

Елементи мінерального живлення в рослини гороху надходять майже продовж усього вегетаційного періоду. При цьому фосфор та калій засвоюються в основному до фази формування і наливання зерна, а азот — майже до повної стиглості.

Позитивно впливають на врожай гороху фосфорні добрива, внесені окремо або з невеликою кількістю калійних. Дози фосфорно-калійних добрив слід диференціювати залежно від особливостей ґрунту. На чорноземах звичайних малогумусних збільшення дози фосфорних добрив з 30 до 60 кг/га Р205 забезпечує приріст урожаю до 4ц/га, а в поєднанні з калійними (30 кг/га діючої речовини) — до 5 ц/га. Ефективним є рядкове внесення фосфорних або складних добрив з розрахунку 15-20 кг/га Р205.

Соняшник у сівозміні найбільш раціонально розміщувати після угноєних попередників, оскільки він добре використовує післядію гною.

Чільне місце у системі удобрення соняшнику належить мінеральним добривам. У допосівний період слід вносити насамперед фосфорні добрива у поєднанні з азотними. Дія калійних добрив, як правило, менш ефективна, ніж фосфорних і азотних. Це обумовлено достатнім забезпеченням більшості ґрунтів Степу обмінними формами калію. Однак застосування калійних добрив підвищує стійкість рослин до вилягання, зменшує загрозу поширення різних збудників хвороб. Норма мінеральних добрив під соняшник повинна становити 30-60 кг/га азоту і калію та 60 кг/га фосфору.

Для ефективного використання добрив важливе значення мають строки та способи їх внесення. За розкидного способу їх доцільніше вносити восени під основний обробіток ґрунту, ніж навесні під культивацію. Однакові або навіть більш високі прирости врожаю насіння соняшнику одержують від таких самих норм добрив, якщо їх вносять навесні локальним способом і загортанням у ґрунт на глибину 10-12см.

За умов недостатнього забезпеченням добривами цю культуру необхідно розміщувати після добре удобрених попередників. Високу ефективність мінеральних добрив при рядковому внесенні (15-20 кг/га Р205) встановлено на полях, недостатньо удобрених у допосівний період.

У різних ґрунтово-кліматичних районах Степу і залежно від попередника співвідношення елементів живлення у добривах (зокрема між азотом і фосфором) може змінюватись у той чи інший бік. При сівбі пшениці озимої після кукурудзи на силос, яка з урожаєм виносить з ґрунту багато азоту, у складі повного мінерального добрива азотні добрива повинні переважати над фосфорними. Після багаторічних трав та гороху, які збагачують ґрунт на азот, навпаки, більше значення для формування урожаю цієї культури мають фосфорні добрива.

Для насичення сівозміни добривами, які сприяють підвищенню її продуктивності щодо зерна на 25-40%, наближаються до оптимальних такі дози: гною близько 8-10 т/га сівозмінної площі, мінеральних добрив — 45-60 кг/га азоту та фосфору і 30-40 кг/га калію на гектар посіву зернових.

Для одержання високоякісного зерна пшениці озимої та підвищення вмісту протеїну у листковій масі кукурудзи посіви цих культур слід підживлювати позакоренево сечовиною з розрахунку 30-45 кг/га азоту.

За даними досліджень і практики передових господарств зони рекомендують такі системи застосування добрив у сівозмінах різної спеціалізації (табл. 72).

Таблиця 72. ОРІЄНТОВАНА СХЕМА РОЗПОДІЛУ ДОБРИВ У ПОЛЬОВИХ СІВОЗМІНАХ СТЕПУ (за даними Г. Р. ПІКУША)

Наведені дози добрив у кожному конкретному випадку уточнюють з урахуванням даних ґрунтової і листкової діагностики, а також розміщення культур у сівозмінах після різни попередників, використовуючи існуючі поправні коефіцієнти середніх доз мінеральних добрив на попередник і наявність добрив у господарстві.