Розділ 13. Страхування відповідальності за екологічне забруднення довкілля

У добровільній формі всіма без винятку підприємствами можуть страхуватися інші види екологічної відповідальності, зокрема, відповідальності за збитки, заподіяні здоров'ю та життю персоналу підприємств-винуватців екологічних аварій, а також є прямі та непрямі витрати, пов'язані з ліквідацією шкідливих екологічних наслідків. Конкретні види добровільного екологічного страхування та їх умови мають визначатися страховиком. До цього слід додати, що такого підходу щодо вибору форм страхування мусять дотримуватися всі підприємства незалежно від форми власності й підпорядкування.

Процес проведення екологічного страхування передбачає наявність, як правило, двох сторін - об'єктів та суб'єктів страхування. Об'єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, які потребують страхового захисту. За своєю суттю ці інтереси являють собою природні та соціально обумовлені потреби осіб у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки, які випливають зі змісту норм екологічного законодавства та поки що не забезпечені системою юридичних засобів захисту.

До суб'єктів екологічного страхування належать:

а) страхувальники (застраховані особи) - громадяни та юридичні особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною екологічною небезпекою;

б) страховики - юридичні особи, зареєстровані у встановленому порядку, до обов'язків яких належить виплата страхового відшкодування особам, яким заподіяні збитки діяльністю страхувальника;

в) вигодонабувачі - громадяни, юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування, яким може бути заподіяна шкода внаслідок порушення екологічної рівноваги, на користь яких укладається договір екологічного страхування.

В екологічному страхуванні страховим ризиком є екологічний ризик, який треба розуміти як можливість випадкового (раптового й ненавмисного) забруднення довкілля, у разі настання якого заподіюється шкода екологічним інтересам громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках і суспільству (державі).

Принциповим є питання визначення розміру страхової премії, яку підприємство сплачує страховій компанії. Величина страхової премії в першу чергу залежить від розміру страхової суми, тобто від розміру можливих збитків, які підприємство реально може спричинити навколишньому середовищу у випадку техногенної аварії на виробництві.

Одним з базових показників у страхуванні є ставка страхової премії (страховий тариф). Термін "страховий тариф" означає встановлений розмір плати за послуги страхування, за використання страхового продукту та за передачу ризику чи його частини страховику. Страхові тарифи встановлюються у відсотках до страхової суми за певний період. Періодом, прийнятим за основу для встановлення тарифів, служить один рік.

Специфіка відшкодування збитків у екологічному страхуванні відрізняється від класичної моделі покриття збитків у страхуванні. Так, у традиційному страхуванні, як правило, мають справу з прямими майновими збитками (наприклад, пошкодження або втрата майна у результаті пожежі чи протиправних дій третіх осіб), хоча в окремих випадках страхуванням можуть покриватися й непрямі збитки, завдані настанням страхового випадку (наприклад, збитки, зумовлені простоєм транспортного засобу, якому заподіяно шкоду протиправними діями третіх осіб), але характер таких збитків зовсім інший порівняно з характером збитків в екологічному страхуванні, де їх неможливо поділити на прямі й непрямі (побічні), коли йдеться про шкоду, заподіяну забрудненням природі, природним об'єктам (атмосферне повітря, водні об'єкти, ґрунт, тваринний та рослинний світ), і шкоду, заподіяну громадянам та юридичним особам.

У разі настання страхового випадку та визначення розміру збитків, оформлення всіх необхідних документів (заяви страхувальника, страхового акту й екологічної експертизи) страховик виплачує страхове відшкодування юридичним та фізичним особам відповідно, до укладених страхових договорів.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру реальних збитків, заподіяних третім особам аварійним забрудненням навколишнього природного середовища, а також лімітів відповідальності страховика.

Розмір збитків, заподіяних аварійним забрудненням навколишнього природного середовища, визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань навколишнього природного середовища (до справи також залучаються незалежні експерти) на основі затверджених Кабінетом Міністрів України нормативно-методичних документів щодо оцінки збитків юридичним, фізичним особам та території від аварійного забруднення навколишнього природного середовища.

Важливим завданням проведення екологічного страхування є поєднання інтересів усіх зацікавлених сторін у раціональному природокористуванні:

o держави - представника інтересів всіх верств населення й гаранта забезпечення оптимальних умов життєдіяльності;

o третіх осіб (юридичних та фізичнім), на користь яких укладається договір екологічного страхування, які можуть понести збитки в результаті непередбачуваного аварійного забруднення навколишнього природного середовища;

o підприємств-забруднювачів (страхувальників), з вини яких сталося раптове забруднення;

o страхових компаній, яким у випадку аварійного забруднення навколишнього середовища необхідно відшкодовувати збитки третім особам або самим страхувальникам.

Подальший розвиток екологічного страхування в Україні доцільно спрямовувати на розширення ринку страхових послуг за даним видом страхування, зокрема впроваджувати майнове страхування екологічних ризиків та відповідного особистого страхування громадян.

Виходячи з наведеного вище, можна класифікувати екологічне страхування таким чином: