Розділ VII. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Саме ці функції будуть найбільш ефективно виконуватись завдяки соціальному діалогу як одному з інструментів соціальної політики. Соціальний діалог є засобом досягнення цілей соціальної політики та сприяє процесу вироблення політичних рішень у цій сфері.

Одним із головних завдань соціальної політики є створення найкращих умов для життєдіяльності громадян, тобто забезпечення загального добробуту. Ключова роль у виконанні цього завдання належить державі, діяльність якої із задоволення соціальних потреб людини визначається як соціальна політика.

Соціальна політика визначається як механізм реалізації соціальної функції держави. Це говорить про "прив'язку" соціальної політики до соціальної функції держави, що дозволяє зробити припущення щодо розвитку структури соціальних функцій держави як підстави структуризації її соціальної політики. Отже, соціальна політика знаходить практичне втілення у функціонуванні соціальної держави, важливим елементом якої є соціальний діалог.

Однією зі сутнісних характеристик соціальної держави є соціальна справедливість. Це категорія соціально-економічна та політична, яка складає критерій оцінки суспільством будь-якої політики. Соціальна держава не може існувати в чистому вигляді. Вона може бути лише соціально-правовою державою, де на основі права регулюються соціальні відносини в межах конкретних критеріїв соціальної справедливості, які відбивають реальний економічний, політичний і моральний стан суспільства. Тобто термін "соціальна справедливість" беззмістовний у відриві від економічної, політичної, правової та моральної сфер суспільства. Крім того, соціальна справедливість є обов'язковою умовою встановлення загального і міцного миру, на чому було наголошено в преамбулі до Статуту Міжнародної організації праці.

Соціальна держава – це не тільки надання підтримки тим, хто її потребує, а ще й забезпечення в країні здорового соціального клімату, розвитку без потрясінь, революцій і громадянських війн. Це можливо завдяки використанню легітимного засобу щодо узгодження соціальних протиріч, а саме соціального діалогу, який дозволяє безконфліктним, цивілізованим шляхом виконувати такі завдання.

Соціальність держави виявляється не в "гіперсоціальному" бюджеті, а в соціальному діалозі, здатному вплинути на формування соціально-орієнтованої економіки (високої ціни людської праці та умов зайнятості). Саме від цього, а не від розмірів тимчасових соціальних виплат і допомоги залежить, чи будуть громадяни бідними, чи забезпеченими. Це говорить про важливість соціального діалогу для забезпечення загального добробуту.

Таким чином, соціальна політика є засобом узгодження соціально-економічних інтересів різних соціальних груп та владних структур, а соціальний діалог виступає інструментом реалізації цього засобу.

Використання соціального діалогу в соціальній політиці сприятиме стабільному розвитку суспільства в усіх його сферах. Узгодження інтересів різних соціальних груп та владних структур за допомогою соціального діалогу сприяє соціальному миру та злагоді в суспільстві.

Соціальна злагода визначається як система інститутів, механізмів і процедур, покликаних підтримувати баланс інтересів сторін, які беруть участь у переговорах щодо оплати й умов праці роботодавців і найманих працівників, сприяти досягненню взаємоприйнятного для них компромісу заради реалізації як корпоративних, так і загальносоціальних цілей. У свою чергу, забезпечення соціального миру та злагоди є важливою умовою соціальної стабільності. А соціальна стабільність – це такий стан соціальних процесів у країні, який дозволяє зберігати політичну стабільність у суспільстві. Отже, соціальний діалог виступає тим чинником, який здатний забезпечити соціальну й політичну стабільність у суспільстві.

Таким чином, соціальний діалог є одним з ефективних механізмів узгодження соціально-економічних інтересів різних соціальних груп і владних структур із метою досягнення соціальної злагоди, миру і спокою в суспільстві. Враховуючи, що функції соціальної політики пов'язані з узгодженням інтересів певних соціальних груп, оптимальним розв'язанням суспільних суперечностей, гармонізацією інтересів різних верств населення, створенням умов для суспільної злагоди, соціальний діалог здатний виступати досить досконалим інструментом упровадження цієї політики. Він сприяє досягненню соціального миру та злагоди, що є важливою умовою забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Соціальний діалог є одним із головних факторів розвитку громадянського суспільства й запобігання соціальним конфліктам.

7.3. Регулювання відносин у сфері праці на принципах соціального партнерства та соціально відповідальної поведінки

Процеси суспільного реформування в Україні свідчать про інтенсивне зростання актуальності і значущості проблем регулювання соціально-трудових відносин. Справа в тому, що соціально-трудові відносини є складною системою різноспрямованих економічних інтересів, гармонійно поєднувати які дуже складно. Постає проблема створення такого соціально-економічного середовища, в якому суб'єкти трудових відносин могли б реалізувати свої економічні інтереси з урахуванням компоненти відповідальності, що потребує застосування відповідного механізму регулювання трудових відносин. Важливість проблеми удосконалення економічного механізму регулювання соціально-трудових відносин для теорії і практики формування ефективної соціальної політики, а також її складність і масштабність потребують серйозного теоретичного осмислення, методологічних і методичних розробок, перш за все на основі системного підходу до її вирішення.

Аналізу проблем розвитку та регулювання соціально-трудових відносин, визначенню їхньої інституціональної структури присвячується багато досліджень як в Україні, так і за її межами. Так, в роботах А. М. Колота і С. В. Мельника [143, с. 54] досліджуються соціально-трудові відносини в аспекті забезпечення стійкого розвитку національної економіки, надаються деякі рекомендації щодо вирішення проблеми оптимізації відносин між роботодавцями та найманими працівниками. Актуальними в сучасних умовах розвитку є дослідження тенденцій розвитку трудових відносин в умовах економічної кризи, що відображаються в роботах І. Новака. Тим часом засади регулювання соціально-трудових відносин у сучасній ринковій економіці розроблені ще недостатньо, а саме, потребують наукового обґрунтування впровадження компоненти відповідальності до механізму регулювання соціально-трудових відносин.

У науковій літературі відсутня єдина точка зору щодо складу механізму регулювання трудових відносин. Механізм економічної діяльності може бути представлений як специфічна сукупність елементів, станів і процесів, що розташовані в такій послідовності, знаходяться в певному зв'язку, відносинах і визначають порядок будь-якого виду діяльності. У сучасній економічній літературі під господарським механізмом часто розуміють "сукупність процесів, організаційних структур, конкретних форм і методів управління, а також правових норм, за допомогою яких реалізовуються економічні закони, котрі діють у конкретних умовах, процес відтворення" [181]. Л. Абалкін під господарським механізмом розуміє сукупність форм і методів, за допомогою яких здійснюється організація суспільного виробництва з властивими йому формами і методами, економічними стимулами та правовими нормами [32, с. 47]. А. Чухно визначає механізм функціонування економіки як функціональну сторону виробничих відносин – "і відносин власності на засоби виробництва, і відносин обміну діяльністю, і відносин розподілу, і конкретних форм господарювання. Це механізм дії і використання економічних законів, форма реалізації виробничих відносин" [220, с. 29]. Деякі автори визначають економічний механізм як логічну структуру та цілеспрямовану послідовність дій органів державного і міждержавного управління на систему відносин між учасниками певних ринків у процесі виробничої діяльності, які спрямовані на досягнення поставленої мети за рахунок більш ефективного використання потенціалу. У спеціальній літературі останнього часу економічний механізм розглядається як ринковий, що поєднує саморегулювання діяльності господарюючих суб'єктів з регулюючими функціями держави. Відома думка провідних учених, котрі визначають економічний механізм не простим набором економічних важелів і інструментів, а як їхню систему, тобто взаємопов'язане і взаємообумовлене поєднання конкретних економічних регуляторів [210, с. 147].

Інтерес викликає визначення механізму регулювання соціально- трудової сфери, запропоноване С. В. Мельником, який його трактує як сукупність послідовних інституціональних, правових, організаційних, економічних управлінських засобів і заходів регуляторного впливу з метою досягнення необхідного рівня якості трудового життя, забезпечення інтелектуального зростання та духовного збагачення громадян, досягнення в суспільстві соціальної злагоди та стабільності [143, с. 26].

В основі побудови механізму слід використовувати певну теоретичну модель соціально-трудових відносин; особливості взаємодії основних учасників соціально-трудових відносин через реалізацію їхніх інтересів; інститути, що впливають на реалізацію інтересів; принципи, на основі яких відбувається взаємодія; інструменти регулювання соціально-трудових відносин; систему показників, що характеризують реалізацію інтересів.

Основною метою функціонування механізму регулювання соціально-трудових відносин є безконфліктне збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників і забезпечення ефективності праці та високої якості життя населення.

Відповідно до мети функціонування механізму регулювання соціально-трудових відносин кожний суб'єкт трудових відносин є носієм певних інтересів, що потребують задоволення через реалізацію низки завдань.

Основним інтересом держави виступає збалансування інтересів роботодавців та найманих працівників і створення стабільних умов розвитку трудових відносин, а роботодавців і найманих працівників – максимізація власної корисності (отримання доходу від діяльності), через ефективну організацію виробництва. Реалізація цих інтересів потребує вирішення завдань, які випливають із системи взаємної відповідальності суб'єктів трудових відносин, наведеної на рис. 7.2.

Основою формування механізму регулювання трудових відносин є принципи, які передбачають правила, основні положення і норми поведінки, якими керуються суб'єкти під час прийняття рішень у системі трудових відносин щодо реалізації окресленого кола завдань.