Розділ IV. ФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН РОБОТОДАВЦІВ ІЗ ПРАЦІВНИКАМИ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

в) правового захисту та реалізації основних прав і свобод особистості;

д) умов гармонійного розвитку людини.

Очевидно, що специфіка суб'єктів цих тристоронніх взаємин зазнає істотних змін при переході від вищих щаблів ієрархії управління країною в цілому на рівень держави та регіонів, а далі на рівень регіональних громад.

Звертає на себе увагу та обставина, що в українській практиці взаємодії бізнесу та органів влади третя сторона трипартизму – структури або організації, що представляють суспільство, – як такі відсутні. Ведуться наукові дискусії та жваво обговорюються назрілі прикладні проблеми про напрямки розвитку та оптимізації взаємин бізнесу і влади на державному та регіональному рівнях з виділенням різних типів, видів, способів і моделей такої взаємодії. Так, Ю. Фрідман, розуміючи під моделлю взаємодії влади і бізнесу сукупність сформованих на певній території формальних і неформальних норм, правил і практик їх взаємодії, виділяє чотири типи відносин і взаємодії [239, с. 125]:

1) модель патронажу (адміністративного тиску на бізнес);

2) модель "приватизації влади" великим капіталом;

3) модель придушення (використання владою у відносини з бізнесом репресивного апарату);

4) модель партнерства (компромісу).

В сучасних умовах у більшості українських регіонів домінуючою має стати партнерська система взаємодій, відмітними особливостями якої є:

– Обмін ресурсами як основа взаємин. Бізнес отримує "особливі умови" (звільнення від регіональних податків і інші пільги) і доступ до додаткових економічних ресурсів (дешеві кредити і надійні гарантії по них, участь у федеральних програмах тощо), а представники влади можуть розраховувати на фінансування бізнесом програм соціального та економічного розвитку регіону, на участь регіонального бізнесу в реалізації пріоритетних національних проектів і т. ін.;

– Відмова бізнесу від боротьби за владу. Мова йде не тільки про відмову бізнес-спільноти від претензій у боротьбі за контроль над усіма структурами регіональної влади, а й про ефективну підтримку бізнесом узгодженої моделі влади в регіоні;

– Ефективність бізнесу як умова консенсусу бізнесу і влади. Неефективний бізнес не "вписується" ні в яку модельну конструкцію, використовувану регіонами, і тим більше в модель партнерських відносин;

– Спільна розробка комплексних програм соціального та економічного розвитку регіону. Бізнес від самого початку свого функціонування в регіоні повинен чітко усвідомлювати стратегічні цілі та завдання розвитку регіону для вироблення ефективних моделей ведення бізнесу.

Однією з найсерйозніших проблем подальшого позитивного розвитку розглянутих взаємин є недостатня розробка інструментальних форм взаємодії суб'єктів економічного простору регіону (державних і регіональних органів влади та бізнес-суб'єктів). Зараз основним інструментом узгодження інтересів є договір або ж угода про принципи взаємодії. Метою таких угод є встановлення партнерських відносин влади і бізнесу та підвищення соціальної відповідальності бізнесу. Предметом угод є заходи, спрямовані на досягнення балансу інтересів, взаємної зацікавленості сторін та інформаційної відкритості (наприклад, публічне сповіщення рейтингу якості взаємодії компаній і влади, який дозволить компаніям позиціонувати себе як соціально- відповідальних, а регіональній владі – оцінювати рівень взаємодії з бізнесом).

При останньому тилі відносин органи влади та бізнес виступають як учасники "спільної справи". У рамках економіки "спільної справи" орган влади виступає як "партнер-координатор", що безпосередньо бере участь у вирішенні проблем бізнесу. Цільові установки бізнесу носять соціально відповідальний характер. Він виступає як "партнер", орієнтований не тільки на прибуток, а й на вирішення загальних місцевих проблем. Правила взаємодії визначаються в ході статусних торгів про цільові установи муніципальної економіки як економіки "спільної справи". Основним предметом цих торгів є визначення співвідношення бізнес-цілей і соціальних завдань в рамках цієї економіки "спільної справи". Інтерес органів влади в процесі торгу полягає в тому, що, використовуючи обмін взаємними зобов'язаннями, регіональні та місцеві органи влади не просто мають можливість розширити вкрай мізерні джерела виконання своїх соціально-економічних функцій, але і подолати бюджетні обмеження своєї діяльності. Згода ж бізнесу на неявний контракт з органами влади обумовлена його особливим інтересом до участі в подібних торгах з двох причин:

1) отримання доступу до реальних ресурсів (до оренди, власності тощо);

2) досягнення більш стійкого положення і зниження політичних ризиків.

Важливе значення у взаємодії органів влади та бізнесу на рівні регіону має інститут соціальної відповідальності бізнесу. У реальній дійсності відбувається активне формування стійких соціально прийнятних стандартів поведінки бізнес-структур в дусі соціальної відповідальності, підтримуваних органами влади і самоврядування. При цьому саме на місцевому рівні особливого значення набуває необхідність урахування інтересів влади, бізнесу й населення. На жаль, у цих взаєминах активними сторонами виступають тільки органи влади (регіональні і місцеві) і бізнес (великий і малий), а населення залишається в якості пасивного спостерігача.

У цьому зв'язку все більш нагальним стає завдання вибудовування досить жорстко впорядкованих відносин між взаємодіючими сторонами, і, перш за все, розмежування сфер відповідальності держави і бізнесу.

Однак і тут представники великого бізнесу мову ведуть про розмежування своїх повноважень і відповідальності тільки з державою як суб'єктом управління. Третя ж сторона – саме суспільство – залишається осторонь. Водночас якщо розглядати державну владу як форму організації ефективної системи управління суспільством, то, отже, саме суспільство в особі організацій, які представляють його, а не держава повинна оформляти замовлення, давати доручення державним органам влади на оптимізацію їх взаємовідносин з бізнесом, спрямованих на поліпшення умов життєдіяльності всіх членів суспільства.