Розділ IV. ФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН РОБОТОДАВЦІВ ІЗ ПРАЦІВНИКАМИ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

З'ясування потреб підприємства і місцевого співтовариства не мас ніякої цінності, якщо отримана інформація не використовується для розробки стратегії підприємства в місцевому співтоваристві. Американський вчений Едмонд Бурк [228, с. 185] пропонує розглядати три можливих стратегії:

1) Побудувати відносини довіри в місцевому співтоваристві;

2) Відштовхуватися від потреб місцевого співтовариства і намагатися на нігх реагувати;

3) Розробити програми, які відповідають потребам компанії і місцевого співтовариства.

Суть першої стратегії полягає в тому, то підприємство викриває і постійно поповнює своєрідний трастовий рахунок у місцевому співтоваристві. Мета стратегії полягає в тому, щоб, вибудовуючи відносини з ключовими гравцями на місцевому ріпні, створити своєрідний резерв довіри місцевого співтовариства. Підприємство поповнює свій трастовий рахунок і при необхідності використовує його в кризових ситуаціях. У цій моделі важливе визнання психологічного контракту між компанією і місцевим співтовариством. Такий контракт існує завжди, потрібно виявити (іноді приховані) очікування один одного і оформити (нехай усно) угоду сторін. Потрібно розуміти: коли ми з'ясовуємо очікування місцевого співтовариства, ми не підписуємось під зобов'язанням вирішити псі проблеми. Ми принаймні визнаємо, що вони існують.

Суть другої стратегії полягає в необхідності прояву реакції з боку' підприємства на ті чи інші проблеми, що виникають у місцевому співтоваристві. Деякі з них виникають "завдяки" рішенням на державному рівні, інші проблеми можуть бутті пов'язані • діяльністю бізнес-компаній. Наприклад, скорочення обсягів виробництва веде до виникнення проблеми зайвих робочих рук. Напевно. бізнес змусять про не подумати і робітники, і їх сім'ї, і місцева влада. Прогноз можливих зовнішніх соціально пов'язаних загроз в наших умовах представляється досить складним, тому що потрібно аналіз як місцевої ситуації та можливих змій політики на державному рівні, так і можливих соціальних наслідків діяльності самого підприємства.

Суть третьої стратегії полягає в програмній діяльності підприємства для створення відносини довіри з боку місцевого співтовариства. Отже, враховуючи світову практику при формуванні політики зміцнення взаємин з місцевим співтовариством слід діяти поетапно:

1) аналіз потреб;

2) розробка стратегії;

3) розробка проектів.

Виокремимо ряд факторів, які впливають на формування регіональної соціальної стратегії українських бізнес-структур.

1. Масштаби підприємства. Від великого підприємства завжди очікують більше. Але і рівень домовленостей з владою і гарантій від влади вище.

2. Галузева приналежність. Підприємства сировинного сектора більш уразливі в питаннях екології. Очікування від цієї сфери соціальної відповідальності та пов'язані з цим ризики досить високі. Часто саме ці підприємства стають лідерами в створенні інноваційних механізмів регіональної соціальної політики.

3. Соціально-економічний стан території. Певною мірою соціальна політика підприємства визначається потребами регіону, в тому вигляді, як вони транслюються місцевою владою або населенням. Часто соціальна діяльність бізнесу спрямована на вирішення актуальних проблем територій, що збігаються з запитами самих підприємств.

4. Рівень "вкоріненості" в регіоні. Стратегія підприємства на території в умовах експансії націлена на придбання (захоплення) активів. Після цього вона починає забезпечувати мінімальні або достатні соціальні гарантії для співробітників, і лише потім – замислюватися про сталий розвиток в регіоні і вкладатися в стратегічні проекти в сфері освіти, культури, спорту.

5. Існуючі моделі відносин з владою в регіоні. В умовах залежності бізнесу від влади його готовність до цивілізованих стандартів більш формалізованих відносин може наштовхуватися на стійку неприязнь регіональної влади. У цих умовах бізнес змушений або погоджуватися з існуючою моделлю відносин, або намагатися поступово змінювати ситуацію.

6. Ступінь зрілості керівництва підприємства. Роль особистості в історії відносин підприємства з місцевою владою велика. Запропонувати і провести усвідомлену модернізацію на рівні стратегії, розробити нові принципи і пріоритети під силу сильному лідерові. Ризики такого рішення завжди великі.

У своїй регіональній політиці українські підприємства, як показує практика, поступово переходять від реактивної до проактивної, а ряд підприємств успішно демонструє навіть інтерактивний підхід.

До реактивним форм можна віднести прямі перерахування до бюджету на соціальні потреби, безпосередню підтримку соціальних установ, перерахування грошей в позабюджетні фонди, фінансування будівництва або ремонту соціально значимих об'єктів.

До проактивним форм можна віднести угоди про соціальне партнерство, розробку комплексних програм соціально-економічного розвитку територій, підвищення ефективності фінансування галузей соціальної сфери, проектну діяльність та впровадження конкурсних механізмів.