Розділ IV. ФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН РОБОТОДАВЦІВ ІЗ ПРАЦІВНИКАМИ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

З точки зору управління бізнес – це система господарювання, яка заснована на ризикової та інноваційної діяльності, що охоплює процес відтворення в цілому або якусь його частину, з метою отримання підприємницького доходу [210, с. 47]. Цілком очевидно, що без зв'язків, заснованих на відносинах взаємної залежності бізнесу і державних органів управління, реалізація даних властивостей бізнесу утруднена в силу того, що для цього необхідні відповідні зовнішні умови. Створити такі умови сам бізнесмен не в змозі, оскільки ці функції закріплені за державою.

Вищезазначене дозволяє сформулювати поняття зв'язків бізнесу з державою як відносини взаємної залежності, що базуються на природних властивостях бізнесу і специфічних функціях держави щодо створення умов для функціонування підприємництва, спрямовані на задоволення потреб суспільства за рахунок Їхньої спільної діяльності.

Враховуючи роль бізнесу в задоволенні потреб суспільства, можна стверджувати, що виконання державою своїх соціально- економічних функцій неможливе без ефективно функціонуючого бізнесу. Це являє собою важливу умову формування господарських відносин та альянсів між бізнесом і державою. Іншою важливою умовою є те, що бізнес не може розвиватися ефективно без допомоги, без сприяння держави. Це обумовлено рядом причин.

По-перше, розвиток ефективно функціонуючого бізнесу в Україні знаходиться на початковій стадії, що об'єктивно вимагає створення певних соціально-економічних умов, що забезпечують його становлення. Створення виробничо-господарських структур приватного бізнесу потребує формування первинного капіталу, здатного забезпечити стабільність відтворювального процесу, а також є необхідність у субсидіях, дешевому кредиті, різного роду пільгах, які може надати тільки держава.

По-друге, виробничо-господарська система, одним з центральних елементів якої є підприємства бізнесу, побудована на основі поділу праці, а також повноважень і прав прийняття господарських рішень, обумовлених приватною власністю на умови і результати виробничої діяльності. У силу цього ефективне функціонування мільйонів приватних господарюючих суб'єктів може бути забезпечене тільки в умовах політичної та соціальної стабільності, при дотриманні загальноприйнятих "правил гри" у сфері їх діяльності, що також забезпечується державою.

По-третє, сучасна виробничо-господарська система характеризується конкуренцією, при якій малий і середній бізнес перебувають у менш сприятливих умовах порівняно з великим. Тому малий і середній бізнес потребує сприяння держави у забезпеченні сприятливого для нього конкурентного середовища, умов кредитування, фінансування, доступу до результатів науково-технічного прогресу, отриманні інформації, а також підготовці необхідних кадрів.

По-четверте, ефективне функціонування підприємств бізнесу багато в чому залежить від ступеня розвитку інфраструктури ринкового господарства, що забезпечує необхідні умови для раціональної та ефективної організації виробництва та зв'язків виробників із споживачами. Без сприяння держави неможливе створення і розвиток виробничо-господарської (транспорт, зв'язок, енергетика), фінансової (банківська система) і безпосередньо ринкової складової інфраструктурного комплексу.

В останні роки представники українських ділових кіл, усвідомлюючи свою соціальну відповідальність, роблять конкретні кроки з її системної практичної реалізації. Створюються громадські комітети з її реалізації, відпрацьовуються різні моделі соціального партнерства державних, громадських і комерційних структур, приймаються різні звернення та документи, спрямовані на консолідацію дій різних бізнес-структур, державних органів і суспільства в цілому.

В силу своєї початкової стадії розвитку соціальна відповідальність, як і раніше, продовжує бути орієнтованою на ближнє коло стейкхолдерів – держава, власник і персонал. Більш широке коло зацікавлених сторін (місцеві спільноти, постачальники та ін.) поки не є системною ознакою. Це відбувається здебільшого через те, що в Україні основними рушійними силами процесів впровадження СВ є поки ще незначна кількість найбільш "просунутих" компаній, або великих компаній, створених у результаті процесу приватизації. Споживачі і громадяни, в силу нерозвиненості сучасних цивільних організацій і традицій публічних дій, не роблять істотного впливу на бізнес. Однак, у міру розвитку ринку і дорослішання суспільства, відбувається залучення в орбіту соціальної відповідальності місцевих громад, споживачів та інших стейкхолдерів.

Дуже важливою віхою в конкретизації своїх взаємин із зацікавленими сторонами з'явилося формулювання і офіційне представлення своєї позиції з актуальних питань розвитку соціальної відповідальності комітету Асоціації менеджерів. Члени Асоціації менеджерів, які представляють співтовариство τοπ-менеджерів провідних українських, зарубіжних, а також міжнародних компаній і організацій, викладають свою позицію з найбільш злободенних проблем розвитку соціальної відповідальності.

До числа найбільш виражених напрямів соціальної активності бізнесу в Україні відносяться: утримання і розвиток соціальної інфраструктури як всередині компанії, так і за її межами; розвиток освіти; надання медичних та рекреаційних послуг своїм працівникам; підтримка соціально незахищених верств населення: ветеранів, пенсіонерів, інвалідів, сиріт, малозабезпечених та ін; підтримка розвитку дітей та молоді; програми, спрямовані проти поширення наркоманії та алкоголізму; спонсорування культурних і спортивних заходів; будівництво храмів тощо.

Як показує практика розвинених країн, соціально-економічний розвиток досягає стійких темпів при солідарних зусиллях держави і бізнесу. В об'єднанні таких зусиль зацікавлене все суспільство. Саме тому узгодження інтересів держави і бізнесу становить ключову задачу національної соціально-економічної політики.

На основі багатовікових традицій в розвинених країнах Заходу сформувалася досить складна система регламентації взаємин і ролей приватного, державного та недержавного секторів. Дана збалансована система функціонує як саморегульований механізм, в якій за кожною з сторін закріплені свої власні права та обов'язки, що роблять Їх, з одного боку, самостійними, а з іншого боку, взаємозалежними.

У нашій же країні такої системи поки немає, нам слід вибудовувати взаємини між бізнесом і державою на основі створення надійного механізму діалогу між ними. Державним органам доцільно створити і розвивати інституційні основи такого діалогу, здійснити перехід від безсистемних, позитивних дій і неформалізованих практик залучення бізнесу в громадські інтереси до створення постійно діючих та інституційне оформлених практичних механізмів такої взаємодії. Для того, щоб бізнес вкладав гроші в соціальні проекти, влада повинна переконати його прозорістю своїх дій і відповідальністю перед суспільством у вирішенні соціальних проблем. Той бізнес, який буде соціально відповідальним, бере участь у благодійності, повинен мати особливе до себе ставлення з боку держави і суспільства.

З нашої точки зору, плідну участь бізнес-структур у багатьох напрямках життєдіяльності суспільства можна забезпечити двома способами:

1) жорстке регулювання діяльності бізнесу в рамках чинного комерційного, податкового, трудового та екологічного законодавства;

2) самостійна діяльність бізнесу під впливом спеціально розроблених стимулів і пільг.

У першому варіанті, держава встановлює певний "коридор взаємодії" між бізнесом і суспільством, в якому державні механізми нарівні з цивільними структурами створюють необхідні умови для участі бізнесу в житті суспільства. У другому варіанті, держава виробляє ефективні механізми пільгового стимулювання бізнесу до участі в прогресивному суспільному розвитку. Який з цих шляхів вибрати в якості стратегічної лінії розвитку взаємовідносин між бізнесом і державою – покаже майбутнє. Однак, на наш погляд, більш прогресивним є другий підхід при якому бізнес самостійно, виходячи зі своїх фінансових можливостей і специфіки функціонування на конкретному етапі свого розвитку, буде визначати ступінь і параметри участі в соціально важливих для суспільства та інших зацікавлених сторін програмах.

Найчастіше соціальна активність бізнес-структур проявляється в тому регіоні, де вони знаходяться і де здійснюється основна їх діяльність. В Україні для опису соціальної активності бізнесу на навколишній території поки відсутній єдиний термін. Найчастіше використовуються такі поняття, як "бізнес в місцевому співтоваристві", "відносини компанії з місцевим співтовариством" або ж "регіональна соціальна політика". При цьому під місцевим співтовариством розуміється група людей, яка проживає на єдиній території [96, с. 158]. Місцеве співтовариство конкретної бізнес-структури передбачає територію, на якій розташовується основне її виробництво або ж офіс. Залежно від розміру бізнес-компанії воно може обмежуватися одним районом міста, містом в цілому, районом, областю.

Практично всі компанії відзначають значимість взаємодії з місцевим співтовариством. Тим не менш, дослідження показують суттєві розбіжності у пріоритетах вибору учасників взаємодії на території присутності компанії. Там, де ця взаємодія обмежена контактами з адміністрацією регіону (міста, району), місцеве співтовариство безпосередньо ототожнюється з місцевою владою, яка монопольно виступає представником його інтересів. Підключення до діалогу представників груп соціальних інтересів розширює не тільки розуміння інтересів спільноти, а й арсенал інструментів взаємодії, з'являються форми багатостороннього діалогу тощо. У кожному разі найважливішим завданням залишається виявлення потенційних партнерів – представників громадянського суспільства і стимулювання зростання числа таких партнерів за напрямками, які є значущими для самого бізнесу.