Розділ IV. ФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН РОБОТОДАВЦІВ ІЗ ПРАЦІВНИКАМИ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Інтерактивні форми в українських умовах можуть включати участь бізнесу в роботі фондів місцевих громад, що виконують функцію місцевого розвитку, створення реально діючих громадських рад та інших інституційних форм роботи на території присутності, коли підприємство свідомо створює або підтримує особливий клас некомерційних організацій – соціальних брокерів.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зауважити, що всі наведені вище стратегії соціальної активності підприємств засновані на зарубіжному досвіді. Українська практика показує, що елементи цих стратегій, форми і методи соціальної роботи бізнесу на місцевому рівні вже застосовуються українськими підприємствами. Різні стратегії не суперечать, а можуть доповнювати один одного або ж включати інші в якості елементів. Але все ж стратегія означає розробку одного напрямку розвитку і концентрації всіх ресурсів підприємства і місцевого співтовариства на цьому напрямку.

4.3. Механізм конструктивної взаємодії суспільства, держави і бізнесу

Аналіз процесів глобалізації досить чітко позначив тенденцію зміни традиційного розподілу ролей в управлінських взаємовідносинах держави й бізнесу. Великий бізнес з підконтрольного з боку держави об'єкта поступово перетворюється на суб'єкт, який починає впливати на міждержавні відносини, соціально-економічні процеси, міжнародну й регіональну політику тощо, використовуючи для цих цілей всі свої переваги. Цілком імовірно, що в не дуже далекому майбутньому великий бізнес в особі транснаціональних і трансрегіональних корпорацій може стати домінуючим фактором у розвитку як світового, так і регіонального господарства, здійснюючи при цьому латентне управління органами державної та регіональної влади, а також політичними партіями і громадськими організаціями. Слід звернути увагу на ту обставину, що вищепозначені тенденції розвиваються в умовах пасивної участі в них самого суспільства, яке фактично є стороннім спостерігачем. Причина криється в тому, що на сьогодні громадянське суспільство, здатне чітко і недвозначно сформулювати пріоритети своїх інтересів з їх постановкою як перед державою, так і перед бізнесом, в Україні відсутнє.

Враховуючи всезростаючу складність взаємовідносин суспільства, держави і бізнесу, підходи до побудови працездатного механізму їх взаємодії необхідно шукати на основі створення конгруентної системи інтересів всіх трьох суб'єктів взаємодії, реалізуючи при цьому принципи їх взаємної соціальної відповідальності. Рішення цієї проблеми можливе тільки на основі фундаментальних принципів системного підходу до управління складними соціально-економічними системами. При цьому слід виходити з позиції, що в тріаді "суспільство-держава-бізнес" чільну роль грає суспільство, як складна соціальна система, основним елементом якої є люди з безліччю їх зв'язків, відносин і взаємодій.

Важливою підсистемою суспільства є держава, як його спосіб організації, як керуюча підсистема суспільства. Як суб'єкт управління держава реалізує свої повноваження через законодавчі, виконавчі та судові органи. Бізнес же є осередком, підсистемою суспільства, яка здійснює виробництво різноманітних товарів, продуктів і послуг, необхідних для нормального сталого розвитку суспільства та задоволення різноманітних потреб усіх його членів.

Багато дослідників в останні роки висловлюють і обґрунтовують точку зору про наростання кризових явищ у взаємовідносинах держави і великого бізнесу. Не допустити переростання цих явищ у системну кризу можливо тільки на основі об'єктивного врахування властивостей цілеспрямованої системи, а саме властивості самозбереження, прагнення системи та її підсистем забезпечити власне виживання. Тут вже необхідно розглядати не державу і бізнес як такі, а представників органів влади і τοπ-менеджерів бізнес-структур. У цьому випадку саме ця мета, тобто самозбереження, стає первинною.

У разі ж розвитку тенденцій посилення протистояння великого бізнесу і владних структур саме розуміння сторонами катастрофічності наслідків має сприяти формуванню нових механізмів їх взаємодії, які виключили б саму можливість виникнення системної кризи.

Ураховуючи, що держава і бізнес є елементами складної соціально-економічної системи – суспільства в цілому, то розумні форми компромісних відносин між ними можуть бути знайдені тільки на основі визнання пріоритету загальносистемних цілей і інтересів. У загальносистемних цілях повинні бути на компромісній основі відображені як інтереси бізнесу, так і інтереси держави і суспільства.

На жаль, в Україні загальносистемна стратегічна мета, яка однозначно сприймалася і визнавалася б усіма трьома розглянутими суб'єктами взаємин, до теперішнього часу не сформульовані. У най- загальнішому вигляді таку мету стосовно сучасного українського суспільства, на наш погляд, правомірно сформулювати таким чином: збереження цілісності суспільства як єдиного соціального організму на основі формування ринкової економіки, яка динамічно розвивається й спрямована на підвищення якості життя населення та зближення умов його життєдіяльності з провідними розвиненими країнами світу.

Транслюючи зазначену головну мету розвитку суспільства на нижчі поверхи управлінської ієрархії, можна говорити про те, що:

1) держава як суб'єкт управління, висловлюючи інтереси суспільства, має консолідувати зусилля всіх господарюючих суб'єктів на державному та регіональному рівнях для досягнення головної мети, що стоїть перед суспільством в цілому;

2) регіональні органи влади в якості головної мети соціально- економічного розвитку свого суб'єкта держави можуть ставити завдання підвищення конкурентоспроможності економіки і зростання на цій базі добробуту його жителів;

3) будь-яка соціально-відповідальна бізнес-структура в якості стратегічної мети повинна ставити завдання досягнення довгострокових конкурентних переваг, що дозволяють забезпечити стійкий розвиток і підвищення рівня і якості життя, як співробітників свого підприємства, так і населення місцевого співтовариства, на території якого вона функціонує.

Виходячи з вищезазначеного підходу, саме суспільство як об'єктивно системоутворюючий елемент має вирішувати завдання створення умов для ефективного спільного функціонування і розвитку держави і бізнесу в інтересах суспільства, тобто для досягнення головної мети його розвитку. А для цього необхідно, щоб суспільство, з одного боку, формувало цільові орієнтири розвитку держави та бізнесу, а, з іншого боку, – здійснювало безперервний досить жорсткий контроль за діяльністю як державних органів влади, так і за діяльністю бізнес-структур. Очевидно, що ні бізнес, ні державні органи влади автономно навряд чи зможуть раціонально вирішити цю задачу з системних позицій. Найімовірніше, обидва ці суб'єкти суспільства у вільному, безконтрольному режимі будуть намагатися вирішувати загальносистемні завдання, виходячи з власних об'єктивно існуючих інтересів, що підтверджується світовим досвідом і вітчизняною практикою останніх років.

Таким чином, мова йде про необхідність формування якихось консолідованих структур, що представляють різні компоненти громадянського суспільства, які б могли чинити істотний вплив на функціонування як органів влади, так і бізнес-формувань, здійснюючи при цьому цементуючий вплив на їхні взаємини, спрямовані на вироблення єдиних позицій по вирішенню проблемних ситуацій у розвитку суспільства в цілому. Мова йде про те, що громадянське суспільство може значну частину своїх інтересів і повноважень делегувати недержавним некомерційним організаціям, які можуть сприяти вибудовуванню відносин держави з бізнесом, використовуючи принципи соціальної відповідальності. На наш погляд, забезпечити продуктивну участь суспільства у вирішенні вищеозначених проблем можливо тільки на основі реанімації системи соціального партнерства

Соціальне партнерство – це конструктивна взаємодія організацій трьох громадських секторів (держава, бізнес, некомерційний сектор), вигідне кожній із сторін і суспільству в цілому і спрямоване на вирішення соціальних проблем [210, с. 457]. Найчастіше соціальне партнерство зводиться до вирішення економічних проблем суспільства, до соціально-трудової сфери. Маються на увазі відносини між працівниками та роботодавцями або взаємини між державою (так званий перший сектор) економіки в особі органів його влади, підприємцями (другий сектор) і професійними спілками. Більш правильною видається точка зору про те, що методи соціального партнерства можуть застосовуватися не тільки у трудових відносинах, але й у тих областях, де інтереси різних соціальних груп перетинаються.

Ідеологія соціального партнерства Грунтується на тому, що бізнес, влада та громадські організації, що представляють інтереси місцевої громади та найманих працівників, повинні взаємодіяти й будувати свої відносини, виходячи з необхідності забезпечення:

а) соціальної стабільності й порядку в суспільстві;

б) сталого й динамічного розвитку економіки;